- А… а, так-те!.. ну, приятель дорогою, дякуй. Я цього тільки й чекала! - скрикнула Катерина Львівна. - Ну тепер видно вже… будь же по-моєму, а не по-твоєму…

Одним рухом вона відкинула від себе Сергія, швидко кинулася на чоловіка й, перш ніж Зіновій Борисич встиг доскочити до вікна, схопила його позаду своїми тонкими пальцями за горло й, як сирий конопельний сніп, кинула його на пів

Важко громихнувшись і стукнувшись із усього розмаху потилицею об підлогу, Зіновій Борисич зовсім збожеволів. Він ніяк не очікував такої швидкої розв’язки. Перше насильство, ужите проти нього женою, показало йому, що вона зважилася на всі, аби тільки тільки від нього позбутися, і що теперішнє його положення до крайності небезпечно. Зіновій Борисич зміркував все це миттю в момент свого падіння й не скрикнув, знаючи, що голос його не досягне ні до чийого вуха, а тільки ще прискорить справа. Він мовчачи повів очами й зупинив їх з вираженням злості, докору й страждання на дружині, тонкі пальці якої міцно стискали його горло

Зіновій Борисич не захищався; руки його, з міцно стиснутими кулаками, лежали витягнутими й судорожно посмикувалися. Одна з них була зовсім вільна, іншу Катерина Львівна придавила до підлоги коліном

- Потримай його, - шепнула вона равнодушно Сергію, сама повертаючись кмужу.

Сергій сіл на хазяїна, придавив обидві його руки коліньми й хотів перехопити під руками Катерини Львівни за горло, але в цю же мить сам запекло скрикнув. Побачивши свого кривдника кривава помста підняла в Зіновію Борисиче всі останні його сили: він страшно рвонувся, висмикнув з-під Сергєєвих колін свої придавлені руки й, вцепившись ними в чорні кучері Сергія, як звір закусив зубами його горло. Але це було ненадовго: Зіновій Борисич негайно ж важко застогнав і упустив голову

Катерина Львівна, бліда, майже не дихаючи зовсім, стояла над чоловіком і коханцем; у її правій руці був важкий литий свічник, що вона тримала за верхній кінець, тяжелою частиною донизу. По скроні й щоці Зіновія Борисича тоненьким шнурочком бігла червона кров

- Попа, - тупо простонал Зіновій Борисич, з огидою відкидаючись головою як можна далі від сидячі на ньому Сергія. - Висповідатися, - вимовив він ще невнятнее, затремтівши й косячись на теплу кров, що згущається під волоссями

- Гарний і так будеш, - прошептала Катерина Львівна

- Ну повно з ним копатися, - сказала вона Сергію, - перехопи йому гарненько горло

Зіновій Борисич захрипів

Катерина Львівна нагнулася, здавила своїми руками Сергєєви руки, що лежали на чоловіковому горлі, і вухом прилягла до його грудей. Через п’ять тихих мінут вона піднялася й сказала: "Досить, буде з його".

Сергій теж устав і отдулся. Зіновій Борисич лежав мертвий, з передавленим горлом і розсіченою скронею. Під головою з лівої сторони стояла невелика цятка крові, що, однак, більш уже не лилася із запеченої й ранки, що завалялася волоссями

Сергій зніс Зіновія Борисича в погребок, улаштований у підпілля тої ж кам’яної комори, куди ще так недавно замикав самого його, Сергія, покійний Борис Тимофеич, і повернувся на вишку. У цей час Катерина Львівна, засукавши рукава распашонки й високо подоткнув поділ, ретельно замивала мочалкою з милом кривава пляма, залишена Зіновієм Борисичем на підлозі своєї опочивальні. Вода ще не охолонула в самоварі, з якого Зіновій Борисич розпарював отруєним чаєм свою хазяйську душеньку, і пляма вимилася без усякого сліду

Катерина Львівна взяла мідну полоскальну чашку й намилену мочалку

- Ну-ка, світи, - сказала вона Сергію, идучи до дверей. - Нижче, нижче світи, - говорила вона, уважно оглядаючи всі мостини, по яких Сергій повинен був тягти Зіновія Борисича до самої ями

Тільки на двох місцях на фарбованій підлозі були дві малюсінькі цятки величиною у вишню. Катерина Львівна потерла їх мочалкою, і вони зникли

- От тобі, не лазь до дружини злодієм, не підстерігай, - вимовила Катерина Львівна, розпрямляючись і оглянувшись убік комори

- Тепер шабаш, - сказав Сергій і здригнувся від звуку власного голосу

Коли вони повернулися в спальню, тонка рум’яна смужка зорі прорізувалася на сході й, золотячи легонько одягнені кольором яблуні, заглядала крізь зелені ціпки садових ґрат у кімнату Катерини Львівни

По дворі, у накинутому на плечі кожушку, хрестячись і позевивая, плівся із сараю в кухню старий прикажчик

Катерина Львівна обережно смикнула ставню, що ходила на мотузочці, і уважно оглянула Сергія, як би бажаючи прозріти його душу

- Ну от ти тепер і купець, - сказала вона, поклавши Сергію на плечі свої білі руки

Сергій нічого їй не відповів

Губи Сергія тремтіли, і самого його била лихоманка. У Катерини Львівни тільки вуста були холодні

Через два дні в Сергія на руках з’явилися більші мозолі від лома й важкого заступа; зате вуж Зіновій Борисич у своєму погребке був так добре прибраний, що без допомоги його вдови або її коханця не відшукати б його нікому до загального воскресіння

Збережи - » Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту - Глава восьма . З'явився готовий твір.