Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту – Глава десята

А потім раптом Сергій і перестав зовсім говорити про спадкоємця. Як тільки припинилися про нього мовлення у вустах Сергєєвих, так засів Федя Лямін і в розум і в серце Катерини Львівни. Навіть замислена й до самого Сергія неласкава вона стала. Чи спить, по чи господарству вийде, або богові молитися стане, а на розумі все в неї одне: "Як же це? за що й справді повинна я через нього втратитися капіталу? Стільки я страждала, стільки гріха на свою душу прийняла, – думає Катерина Львівна, – а він без усяких турбот приїхав і віднімає в мене… І добро б людин, а те дитя, хлопчик…"

Надворі стали ранні заморозки. Про Зіновія Борисиче, зрозуміло, ніяких слухів нізвідки не приходило. Катерина Львівна повніла й усе ходила замислена; по місту на її рахунок у барабани тарабанили, добираючись, як і отчого молода Ізмайлова всі неродица була, усе худла так чаврела, і раптом попереду пухнути пішла. А отрочествующий співспадкоємець Федя Лямін у легкому білячому кожусі погулював по дворі так льодок по колдобинкам поламивал.

- Ну, Феодор Игнатьич! ну, купецкий син! – кричить, бувало, на нього, пробігаючи по дворі, куховарка Ксенія. – Пристало це тобі, купецкому-те синові, так у калюжах копатися?

А співспадкоємець, що смется Катерину Львівну з її предметом, побрикивал собі безтурботним козликом і ще безмятежнее спав супротив його бабусі, що пестувала, не думаючи й не помишляя, що він кому-небудь перейшов дорогу або зменшив щастя

Нарешті набігав собі Федя вітряну віспу, а до неї прив’язався ще простудний біль у груди, і хлопчик зліг. Лікували його спочатку травками так муравками, а потім і за лікарем послали

Став їздити лікар, став прописувати ліків, стали їх давати хлопчикові по годинниках, те сама бабуся, а те Катерину Львівну попросить

- Потрудися, – скаже, – Катеринушка, – ти, мати, сама людина важкий, сама суду божого чекаєш; потрудися

Катерина Львівна не відмовляла бабі. Чи піде та до всеношній помолиться за "лежачого на одрі хвороби отрока Феодора" або до ранньої обідні часточку за нього вийняти, Катерина Львівна сидить у хворого, і напоїть його, і ліки йому дасть вчасно.

Так пішла бабуся до вечерні й до всеношної під свято введення, а Катеринушку попросила доглянути за Федюшкой. Хлопчик у цю пору вже обмогался.

Катерина Львівна зійшла до Феде, а він сидить на постелі у своєму білячому тулупчике й читає патерик

- Що ти це читаєш, Федя? – запитала його, сівши в крісло, Катерина Львівна

- Житіє, тетенька, читаюся

- Цікаво?

- Дуже, тетенька, цікаво.

Катерина Львівна підперлася рукою й стала дивитися на шевелящего губами Федю, і раптом немов демони з ланцюга зірвалися, і разом осіли її колишні думки про те, скільки зла заподіює їй цей хлопчик і як би добре було, якби його не було

"Але ж що, – думалося Катерине Львівні, – адже больной він; ліки йому дають… мало що у хворобі… Тільки всього й розповіді, що лікар не такі ліки потрафив".

- Пора тобі, Федя, ліки?

- Подаруйте, тетенька, – відповідав хлопчик і, сьорбнувши ложку, додав: – дуже цікаво, тетенька, це про святі описується

- Ну читай, – проронила Катерина Львівна й, обвівши холодним поглядом кімнату, зупинила його на розмальованих морозом вікнах

- Треба вікна веліти закрити, – сказала вона й вийшла у вітальню, а звідти в залу, а звідти до себе наверх і присіла

Мінут через п’ять до неї туди ж наверх мовчачи ввійшов Сергій у романовском кожушку, облямованому пухнатим котиком

- Закрили вікна? – запитала його Катерина Львівна

- Закрили, – уривчасто відповідав Сергій, зняв щипцями зі свічі й став у грубки. Установилося мовчання

- Нонче всеношна не швидко скінчиться? – запитала Катерина Львівна

- Свято великої завтра: довго будуть служити, – відповідав Сергій. Знову вийшла пауза

- Сходити до Феде: він там один, – вимовила, піднімаючись, Катерина Львівна

- Один? – запитав неї, глянувши исподлобья, Сергій

- Один, – відповідала вона йому пошепки, – а що? І з очей в очі в них замигтіла немов яка мережа блискавична; але ніхто не сказав більше один одному ні слова

Катерина Львівна зійшла долілиць, пройшлася по порожніх кімнатах: скрізь все тихо; лампади спокійно горять; по стінах розбігається її власна тінь; закриті ставнями вікна почали відтавати й заплакали. Федя сидить і читає. Увидя Катерину Львівну, він тільки сказав:

- Тетенька, положьте, будь ласка, цю книжку, а мені от ту, з образника, подаруйте

Катерина Львівна виконала прохання племінника й подала йому книгу

- Ти чи не заснув би, Федя?

- Ні, тетенька, я буду бабусю чекати

- Чого тобі її чекати?

- Вона мені благословенного хлібця від всеношної обіцялася

Катерина Львівна раптом сполотніла, власна дитина в неї вперше повернувся під серцем, і в груди в неї потягнуло холодом. Постояла вона серед кімнати й вийшла, потираючи руки, що холонуть

- Ну! – шепнула вона, тихо зійшовши у свою спальню й знову застаючи Сергія в колишнім положенні в грубки

- Що? – запитав ледь чутно Сергій і поперхнувся

- Онодин.

Сергій насунув брови й став важко дихатися

- Підемо, – рвучко обернувшись до дверей, сказала Катерина Львівна

Сергій швидко зняв чоботи й запитав:

- Що ж взяти?

- Нічого, – одним придихом відповіла Катерина Львівна й тихо повела його за собою за руку

Хворий хлопчик здригнувся й опустив на коліна книжку, коли до нього втретє зійшла Катерина Львівна

- Що ти, Федя?

- Ох, я, тетенька, чогось злякався, – відповідав він, тривожно посміхаючись і притискаючись у кут постелі

- Чого ж ти злякався?

- Так хто це з вами йшов, тетенька?

- Де? Ніхто із мною, миленький, не йшов

- Ніхто?

Хлопчик потягнувся до ніг ліжка й, прищуливши ока, подивився в напрямку до дверей, через які ввійшла тітка, і заспокоївся

- Це мені, вірно, так здалося, – сказав він

Катерина Львівна зупинилася, облокотясь на изголовную стінку племянниковой ліжка

Федя подивився на тітку й помітив їй, що вона отчого-те зовсім бліда

У відповідь на це зауваження Катерина Львівна довільно кашлянула й з очікуванням подивилася на двері вітальні. Там тільки тихо тріснула одна мостина

- Житіє мого ангела, святого Феодора Стратилата, тетенька, читаю. От догоджав бог-те. Катерина Львівна стояла мовчачи

- Хочете, тетенька, сядьте, а я вам знову прочитаю? – милувався до неї племінник

- Постій, я зараз, тільки от лампаду в залі поправлю, – відповіла Катерина Львівна й вийшла торопливою ходою

У вітальні почувся самий тихий шепіт; але він дійшов серед загальної безмовності до чуйного вуха дитини

- Тетенька! так що ж це? З ким же це ви там шепотитеся? – скрикнув, зі слізьми в голосі, хлопчик. – Ідіть сюди, тетенька: я боюся, – ще слізливіше покликав він через секунду, і йому почулося, що Катерина Львівна сказала у вітальні "ну", що хлопчик відніс ксебе.

- Чого боїшся? – трохи захриплим голосом запитала його Катерина Львівна, входячи сміливим, рішучим кроком і стаючи в його ліжка так, що двері з вітальні були закриті від хворого її тілом. – Ляж, – сказала вона йому слідом за цим

- Я, тетенька, не хочу

- Ні, ти, Федя, послухайся мене, ляж, пора; ляж, – повторила Катерина Львівна

- Що це ви, тетенька! так я не хочу зовсім.

- Ні, ти лягай, лягай, – проговорила Катерина Львівна знову змінилася, нетвердим голосом і, схопивши хлопчика під мишки, поклала його на узголів’я

У цю мить Федя несамовито скрикнув: він побачив вхідного блідого, босого Сергія

Катерина Львівна захопила своєю долонею розкритий у жаху рот переляканої дитини й крикнула:

- А ну скоріше; тримай рівно, щоб не бився! Сергій взяв Федю за ноги й за руки, а Катерина Львівна одним рухом закрила дитяче личко страждальця большою пуховою подушкою й сама налягла на неї міцними, пружними грудьми

Мінути чотири в кімнаті було могильне мовчання

- Скінчився, – прошептала Катерина Львівна й тільки що підвелася, щоб привесть усе в порядок, як стіни тихого будинку, що приховав стільки злочинів, затряслися від оглушливих ударів: вікна деренчали, підлоги гойдалися, ланцюжка висячих лампад здригалися й блукали по стінах фантастичними тінями

Сергій затремтів і із всіх ніг кинувся бігти;

Катерина Львівна кинулася за ним, а шум і гамір за ними. Здавалося, якісь неземні сили колихали грішний будинок до підстави

Катерина Львівна боялася, щоб, гнаний страхом, Сергій не вибіг на двір і не видав себе своїм переляком; але він кинувся прямо на вишку

-Вибігши на сходи, Сергій у темряві тріснувся чолом об напівпричинені двері й зі стогоном полетів долілиць, зовсім збожеволівши від марновірного страху

Pages: 1 2

Збережи - » Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту – Глава десята . З'явився готовий твір.

Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту – Глава десята





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.