Тема призначення поета й поезії є тра-диционной для російської літератури. Вона прослежива-ется у творчості Державіна, Кюхельбекера, Рилєєва, Пушкіна, Лермонтова. Некрасов не виключення. Кюхельбекер першим, до Пушкіна й Лермонтова, назвав поета пророком. Положення пророка обязыва-ло поета перебувати над юрбою в боротьбі за ідеали сво-боды, добра й справедливості, не обертаючи уваги на нападки. Пушкіна, близький до декабристських кіл, пос-ле розгрому повстання 1825 року написав свого « Про-Долі», подібного за духом скюхельбекеровским.
Глас Бога волає до поета: Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. Ідуть роки. Коли наступає пора творчої зрелос-ти М. Ю.Лермонтова, його пророк уже інший
Він також наділений Божим дарунком всевідання, але якщо пушкінський пророк іде до людей, прагне донести до них біля-кие поэтл-’ ідеали, те лермонтовский - біжить від людей у пустелю. Бачачи їхні пороки, він не знаходить у собі сил для боротьби. Поет Некрасов - це пророк, якого до людей «послав Бог Гніву й Суму», сто шлях тернистий, тому що поет проходить цей шлях з караючою лірою в руках, обурюючись і викриваючи. Поет розуміє, що здобути загальну любов у такий спосіб неможливо: «Його пре-випливають огуди: він ловить звуки одобренья не в солодкому ремстві хвали, а в диких лементах озлобленья». Але його позиція: «Не може син дивитися спокійно на горі матері рідний» - є позиція поета-граждани-на, продовжена потім Л. Н.Толстим: «Не можу мол-чать!
» Найбільше повно некрасовское кредо викладене в сти-хотворении «Поет і громадянин» (1856 рік). Написаний-Ное у формі діалогу, воно являє собою полеміку із широко розповсюдженими в той час поглядами на мистецтво як на щось піднесеним, далеке земним стражданням: Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Головна думка, що затверджується Некрасовим у цій суперечці, звучить як гасло, як заклик: «Поетом мо-жешь ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний». Ця тема звучить і у вірші «Елегія», кото-рої прямо починається рядками: Пускай нам говорить мінлива мода, Що тема стара «страждання народу» И що поезія забути її повинна, - Не вірте, юнака! не старіє вона. У вірші «Сівачам» Некрасов призиває молодь сіяти «розумне, добре, вічне», тому що рє-міна розуму, освіти обов’язково дадуть сходи, за які «спасибі вам скаже серцеве російський на-рід». Ідеал поета, борця за волю, малює Некрасов у поемі «Кому на Русі жити добре» в образі Гриши Доб-Росклонова, якому «доля готовила шлях славний, ім’я голосне народного заступника, сухоту й Сибір».
Прототипом образа Гриши Добросклонова є, безумовно, Добролюбов, про яке Некрасов у стихот-ворении, присвяченому третій річниці його смерті, сказав: Який світильник розуму згас! Яке серце битися перестало! У творах Некрасова дуже часто зустрічають-ся міркування про Музу, що надихала його твор-чество і якої він служив («Муза», «Учорашній день, години в шостому», «Угомонися, моя Муза задерикувата!», «ПРО, Муза!
Я в двері труни» і інші). Причому перед нами виникає не образ прекрасної жінки, богині, а образ страждаючої селянки: всі твори на a l l soch © 2005 Учорашній день, години в шостому Зайшов я на Сінну. Там били жінку батогом, Селянку молоду
Ні слова з її грудей, Лише бич свистіли, граючи, И Музі я сказав: дивися - Сестра твоя рідна. Ця «батогом висічена Муза», «Муза мести й печа-чи» проходить через всю творчість поета. На закінчення ще раз скажу про поетичний завеща-нии Некрасова, про його «Елегію», тема якої порівнянна, мабуть, з «Пам’ятником» А. С.Пушкіна. Це тема посмертної слави: Я ліру присвятив народу своєму. Бути може, я вмру невідомий йому, Але я йому служив - і серцем я спокійний…
И дійсно, ім’я поета міцно ввійшло в анналы росіянці поезії й назавжди залишиться в серце й пам’яті народної
Збережи - » Н. А. Некрасов про призначення поета й поезії . З'явився готовий твір.