Фільм «Стіна» іноді називають «розкрученим», маючи на увазі, що його популярність була створена штучно. Я зовсім із цим не згодний. Це кіно - не парад повільних і загальмованих образів, це потужна атака на всі людські органи почуттів, що може повалити глядача в стан депресії або шоку (думаю, що на людину, що перебуває під впливом наркотиків, фільм може зробити просто нищівне враження). Цей фільм протипоказаний тим, хто страждає важкими формами депресії. Це жорстокий і грубий фільм, що зовсім не збирається переконувати глядачів, що в житті всі зовсім не так вуж погано. Таке відчуття, що картина додає максимум зусиль, щоб убити нам у голову ідею про те, наскільки жахливе життя. Говорячи коротко, до перегляду цього фільму варто підходити з такою ж обережністю, як до керування більшим і складним механізмом

Рок-опера й рок-симфонія сильно контрастують із тим, чим був рок-н-рол раніше, коли він наголошував на індивідуальності, волі й радості життя. Якщо вважати, що до цих пор рок-н-рол був схожий на веселу вечірку, то фільм «Стіна» виявляє нам картину наступаючого слідом за нею похмілля. Це погляд на 1980-і роки очами серйозних молодиків 1960-х, обтяжених спадщиною дитинства, що пришелись на 1950-і роки - час загальної післявоєнної депресії. Цей фільм позбавляє містичного ореола молодість, славу і юнацьку готовність експериментувати над собою. Він сприймається як психологічна драма, дуже особиста й дуже відверта

Алан Паркер і Роджер Уотерс створили по-справжньому зухвалий і притягальний фільм, але щирий герой цього фільму - музика, що допомагає викликати цілий ряд потужних образів. Якщо ви не є шанувальником цього альбому, вам не має змісту дивитися й картину, кожний епізод якої пов’язаний з конкретною піснею з подвійного альбому. У результаті виходить захоплююча історія, що дозволяє заглянути в душу рок-зірки по імені Пинк, що звикло до надмірної опіки, замкнутого й часом схильного до насильства людини (дитиною його грає Кевин Мак-Кеон, а дорослим - співак Боб Гелдоф). Події, які приводять його до божевілля, подані у формі заплутаних, випадкових, схожих на галюцинації спогадів

Дитиною Пинк втратив батька, що загинув на Другій світовій війні, і був вихований надмірно турботливою й неспокійною матір’ю. У школі вчителя не давали хлопчикові ніяких можливостей для творчого самовираженні. Ставши старше, Пинк починає грати в рок-групі, що приносить йому популярність; але популярність і гроші мають лише зовнішнє значення. Тому, будучи не в силах примиритися зі своїм минулим і загальним розчаруванням у житті, він шукає порятунки внаркотиках.

Наркотики, що змінюють свідомість, тільки підсилюють внутрішню отстраненность героя від зовнішнього миру, і коли він виявляє, що дружина змінює йому - що не так вуж дивно, тому що до цього часу щиросердечне здоров’я Стусана досить розстроєне й він приділяє дружині недостатньо уваги, - те добудовує уявлювану стіну, що він спорудив у свідомості, щоб зникнути від реального миру

Однак, коли стіна побудована, Пинк усвідомлює, що вже не може повернутися назад у реальність, як би завзято не намагався це зробитися

Зневірений і озлоблений, Пинк починає фантазувати про те, що стає

страшним диктатором, що карає мир, що надійшов з ним так несправедливий. На цей момент границя між дійсністю й божевіллям уже розмита, і ми не знаємо, у якому ступені його фантазії спотворюють реальність: юрба його послідовників, схожих на нацистів, може виявитися лише групою фанатів на концерті, які бездумно слухняні всім велінням кумира (а можливо, що йому тільки здається, що вони віддані йому). Може виявитися, що від початку до кінця все - тільки плід його збудженої уяви

Жахнувшись тому, яким жалюгідною й відразливою людиною він став, Пинк починає винити у всьому самого себе й доходить висновку, що він сам винний у що произошли. Кінцівка фільму залишає відчуття невизначеності, її можна інтерпретувати по-різному, оскільки ми так і не довідаємося, чи вдається Стусану вирватися з мереж божевілля. Як би те не було, фінал все-таки опромінює яскравий і зворушливий промінь надії

Вам буде нелегко знайти інший фільм, що так глибоко й безжалісно впроваджується в душу свого героя, як це робить «Стіна». Доводячи, що діалоги в кіно зовсім не є настільки вуж необхідними, цей фільм занурює вас у свідомість героя сильніше, ніж вам, імовірно, цього хотілося б. Значну частину фільму становить автобіографічний матеріал, узятий з життя двох членів групи

Бо€льшая частина фільму знята в стилі музичного відеокліпу, і це єдиний випадок, коли фільм тільки виграє від подібного підходу. У картині дуже мало розмов, але історія розказана від початку до кінця меланхолійними піснями Уотерса й дивної, незвичайно сильною анімацією Джеральда Скарфа. І хоча іноді здається, що фільм складений з окремих шматочків, немов пазл, деякі із цих фрагментів занадто гарні, щоб дозволити недосконалості структури зруйнувати загальне враження. Як в анімаційній частині, так і в грі живих акторів є ряд сильних і суворих метафор не тільки людських слабостей, але й хвороб суспільства

Як і слід було сподіватися, образний лад цього фільму в значній мірі заснований на використанні символу стіни. Тут зустрічаються найрізноманітніші стіни: від грубо матеріальних до ледь помітних і уявлюваних. Музичний альбом протиставляє теми миру й насильства й організований циклічно. Фільм у значній мірі робить т же саме, показуючи в людині циклічну зміну неспроможної ненависті й відчуття власної влади. Прекрасним прикладом цього є вчитель, що будинку терпить приниження від своєї «товстої психопатки дружини», а потім компенсує своє безсилля, проявляючи владу над учнями, один із яких (Пинк), ставши дорослим, фантазує про власне панування над слабкими

Мені здається, що теми, порушені колись Оруэллом, тепер стали менш актуальними. Нині нам, можливо, варто набагато більше боятися доброзичливої й веселої бездумности, ніж дій репресивного урядового закладу. І якщо в цій картині є негативна риса, що кидається в очі, не пов’язана з кінематографом, так це те, що образи, створені нею, можуть затьмарити ваше власне подання омузике.

Отож, цей фільм абсолютно необхідно подивитися шанувальникам, аматорам поезії, фанатам культових фільмів і авангардного кіно, а також будь-якій людині, що має у своєму розпорядженні пару вільних годин і невеликою сумою грошей. Якщо ви вже дивилися цей фільм на відео, не відмовте собі в задоволенні подивитися його на великому екрані. У фільмі занадто багато замкнутих просторів, тому тільки в кіно можна відчути ефект присутності, особливо в анімаційні сценах