Львів традиційно дивує своїх гостей, але часом дарує й несподівані враження навіть корінним львів’янам, яких уже не так просто чимось вразити. Такою приємною несподіванкою може стати відвідання музею модерної скульптури Михайла Дзиндри в Брюховичах. Його експозиція складається з майже тисячі абстрактних, символічних, ні на що не подібних скульптур. Кожну з них можна довго роздивлятися й по-різному пояснювати, захоплюючись якоюсь неземною гармонійністю форм і ліній. У межах майже півтори тисячі квадратних метрів розміщені вісімсот вісім скульптур, які сьогодні наповнюють простір неповторною потужною енергетикою.

У музеї працює лише одна людина — пані Софія Дзиндра, донька скульптора. Вона власноруч складає каталог робіт митця, сама доглядає за територією, проводить екскурсії та розповідає за чашкою трав’яного чаю про життя й світогляд митця. Про існування музею, захованого в сосновому лісі на околиці міста, знає

Небагато людей: переважно це творча молодь, художники, журналісти, мистецтвознавці. Це й не дивно, адже музей відкрито 2005 року власним коштом і зусиллями Михайла Дзиндри.

Для огляду робіт потрібно не менше кількох годин. Кожна із скульптур інтригує, заворожує, перевертає звичні уявлення про світ. Кожна робота має свій шарм, адже автор прагнув створювати нове: не повторювати контури природи, наслідуючи її, а вийти за межі можливого, стати Творцем. Про власну творчість скульптор говорив так: «Я заплющую очі й сиджу в тиші. Я малюю форми, з порожнечі витворюю лінії, колір, простір…» Митець створив власний світ зі своїми законами, формами й ідеалом краси. Можна приймати чи відхиляти їх, погоджуватися чи сперечатися, але одного не заперечити: вони спонукають до роздумів. У його роботах відчувається пульсація життя, тому відвідувач не може бути пасивним: він мусить підключати свою фантазію, додумувати й придумувати. Це творчість, яка спонукає до творчості.

Митець зумів уникнути епатажу. Він із шаленою швидкістю й любов’ю до життя давав вихід своїй фантазії, часто повторюючи, що творчість мусить бути динамічним процесом, де кожна мить праці приносить нові здобутки, а пауза — утрати. В останні роки Михайло не міг ліпити, тому багато малював. Його малярні роботи — це скульптури, перенесені у двовимірну площину. Таких творів автор має понад вісімсот.

Кілька років тому молодий київський режисер Наталія Ільчук зняла документальний фільм-експеримент про творчість скульптора. Про життя Михайла Дзиндри пишуть статті та нариси, його творчість обговорюють у професійних колах. Проте його музей, де зібрано унікальні твори мистецтва, майже невідомий широкій публіці. Він залишається для сучасних людей таємницею — невід-критою, непізнаною, нерозгаданою. Таємницею, яка тільки чекає на своїх поціновувачів. Є сподівання, що музей, здатний здивувати навіть вибагливих іноземних відвідувачів, невдовзі стане культурною родзинкою Львова й зможе належно презентувати українське авангардне мистецтво і для співвітчизників, і на міжнародному рівні.

415 слів 3 Журналу