Моє родовідне дерево

Це прекрасна традиція — вести родовідне дерево. Це історія, яка живе у твоїй сім’ї, а не застигла в підручниках чи монографіях. До того ж цю традицію не обов’язково дотримувати в класичному стилі із зображенням живописних портретів предків, цій традиції можна надати іншого вигляду, але, на мою думку, таке дерево має бути в кожній родині.

Можна, наприклад, зробити схематичне дерево на одному аркуші, а на наступних розмістити, крім розповідей про славних предків, ще й архівні матеріали: фотокартки, якісь старі довідки, вирізки з газет чи журналів. І це, можливо, уже буде називатися не родовідним деревом, а сімейним літописом. У нашому сімейному літописі є, приміром, свідоцтво про закінчення школи мого дядька за 1939 рік, довідка про здачу молока державі, що видали моїй бабусі ще в 1957 році, табель успішності тата за 1 клас, мамин зошит, коли вона навчалася в 3 класі, календарик за 1945 рік, листівки різних років (деякі з них датовані 1948 та 1950 роками) і ще дуже багато різних документів. Вони начебто не стосуються безпосередньо членів нашої родини, але саме вони дають можливість уявити той час, коли жили наші рідні.

Ми з братом залюбки працюємо над нашим сімейним літописом і пишаємося тим, що належимо до старого (хоча не дворянського й не козацького) працьовитого роду, в якому честь і гідність шанували понад усе.

Як часто ми недооцінюємо роль слова в житті людини! А воно ж може й допомогти людині, але може й поставити на коліна, завдавши неймовірного болю, а то й знищити.

Та, на жаль, ми часто нехтуємо словом. Потрапляючи в гості до своїх друзів, ми — втілення самої ввічливості (щоб не дай боже чужі люди щось не подумали). А вдома ми починаємо розмовляти по-іншому: простіше, грубіше, нечемно. До того ж не завжди плануємо комусь завдати болю, просто хочеться скоріше виріши-ТИ якесь питання, то для чого вдаватися до довгих розмов? Згодом Я зрозумів, що неповага в слові призводить до особистої неповаги.

І ще я помітив, що серед моїх ровесників є проблема вживання позитивних слів у спілкуванні між собою. Частіше можна почути «дурень», «телепень», «придурок» (а то й ще крутіше), аніж «друже», «приятелю» чи ще щось на зразок цього.

Недооцінка слова в спілкуванні відбувається з двох сторін: і батьків (у першу чергу), і дітей (вони не мають прикладу для наслідування). Я б навіть сказав, що сьогодні це — проблема суспільства, про яку треба говорити, а також навчати культурі спілкування в школі, вести про це радіо та телепередачі. Цього не вистачає не тільки школярам, а навіть дорослим людям. А так хочеться бачити поруч різні усміхнені обличчя людей, які вміють спілкуватися на високому, гідному людини рівні.

Збережи - » Моє родовідне дерево . З'явився готовий твір.

Моє родовідне дерево





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.