МОТИВИ ШТУЧНОЇ РЕГЛАМЕНТАЦІЇ Й ЖИВОГО ЖИТТЯ В ОПОВІДАННІ И. А. БУНІНА «ПАН ІЗ САН-ФРАНЦИСКО» Вогонь, качаний хвилею В просторі темному океану… Що мені до зоряного туману, До молочної безодні треба мною! И. А. Бунін Іван Олексійович Бунін був жагуче закоханий у життя, у різноманіття її проявів. Уяві художника претило все штучне, що заміняє природні пориви людини: радості й прикрості, щастя й сльози. В оповіданні «Пан із Сан-Франциско» письменник показує неспроможність штучної регламентації життя, повний крах будь-яких спроб замінити живу стихію якими-небудь умовними рамками, змусити її підкорятися силі грошей

Це, виявляється, так само неможливо, як повернути назад ріки, утихомирити океан, включати й виключати сонце. Так, все це очевидний абсурд, але є коло осіб, що вважають себе всесильними. Вони нагромадили певний капітал і вважають себе вправі розпоряджатися всім і вся. До таких людей письменник відносить і свого героя - пана із Сан-Франциско

Він сам звик жити по ніколи складеному зразку, і тепер, досягши матеріального благополуччя, хоче всі навколо укласти в зручні для себе рамки. Але навколишнє життя набагато богаче й многограннее, чим людина може про неї судити. Її не можна обмежити своїм мирком, вона стихійно проривається те непередбаченою погодою, те надмірно буйним проявом стихії, коли шпурляє вутлий пароходик по хвилях, заважаючи комфорту пана із Сан-Франциско і його сім’ї. Все це «псує життя», заважає повноцінно насолоджуватися заслуженою відпусткою

«У день від’їзду,- дуже пам’ятний для сім’ї із Сан-Франциско! - навіть і з ранку не було сонця. Важкий туман до самих підстав приховував Везувій, низько сірів над свинцевими брижами морячи

Капрі зовсім не було видно - точно його ніколи не існувало &copy A L L S o c h. r u на світі. І маленький пароходик, що направлявся до нього, так виляло з боку убік, що сім’я із Сан-Франциско шаром лежала на диванах у жалюгідній кают-компанії цього пароходика, закутавши ноги пледами й закривши від нудоти ока». Можна спробувати відгородитися від життя прекрасними апартаментами, закрити вікна від свіжого вітру, але не піти від долі

Вона визначена понад, її не обдуриш і не перехитриш. На самому початку подорожі відбувається «незапланована» смерть героя. Мені здається, Бунін з іронією називає його «паном». Ніякий він не пан, а раб Божим, підвладний загальним законам світобудови

И скільки б не бундючився, уважаючи себе «хазяїном життя», виявився так же смертним, як і інші, перед якими чванився й хвастався своїм багатством, претендуючи на винятковість. Наприкінці оповідання письменник показує повний крах подібних домагань на винятковість. Людина - складова частина природи, вона підкоряється її загальним законам, а не навпаки.

И будь-яка спроба змінити порядок світобудови приречена на провал. Дуже цікаво побудоване оповідання. Спочатку здається, усе за-регламентовано й підпорядковано волі самовдоволеної людини, але протягом оповідання письменник показує життя, що, як вода в повіддя, нестримно розливається, легко переборюючи умовні рамки, і наприкінці - це великий океан, що тріумфує свою могутність і силу