“Моральність - є правда” Творчість письменника, кінорежисера й актора В. М. Шукшина привертає увагу гостротою постановки споконвічної проблеми про сенс життя, про неминущі духовні цінності людини - його моральних ідеалах, честі, боргу, совісті. У його добутках одне із провідних місць займають долі людей незвичайних, зі складними характерами, так званих “чудиков”, що прагнуть осягти руху власної душі, сенс життя. Такий головний герой розповіді “Чудик”. Автор наполегливо підкреслює його чудакуватість, що відрізняє героя від інших, “правильних” людей. Цей прийом допомагає виявити кращі його людські якості: правдолюбство, совісність, доброту

Розповідь побудована у формі викладу подій, случившихся під час відпускної поїздки Чудика © Алл Соч. РУ 2005 до брата на Урал. Герой збирається в дорогу, купує подарунки племінникам, і отут відбувається епізод, у якому розкриваються прекрасні властивості його душі: чесність, скромність, сором’язливість. Чудик глянув, “…а в прилавка, де черга, лежить у ногах у людей пятидесятирублевая “папірець”.

Створюється проблемна для героя ситуація: тайкома привласнити “папірець” або оголосити всім про знахідку й віддати її власникові, адже вона, “отака зелена дурочка лежить собі, ніхто її не бачить”. Уживаючи стосовно неживого предмета слово “дурочка”, Шукшин передає нюанси щиросердечного стану героя: радість від знахідки й від свідомості того, що ніхто, крім нього, не бачить “папірець”. При цьому головне питання - як надійде Чудик - залишається поки відкритим

Чудик повідомляє всім про свою знахідку. Хазяїна загубленої пятидесятирублевки не виявилося, і неї вирішили покласти на видне місце на прилавку. Герой виходить із магазина в приятнейшем настрої. Він задоволений собою, тим, як це в нього легко, весело вийшло

Але отут виявляється, що знайдені гроші належали… йому самому: “Моя був папірець-те! - голосно сказав Чудик. - Так чому ж я такий є-те?” - уголос гірко міркував Чудик.

Совісність, незручність героя не дозволяють йому простягнути руку за проклятим папірцем, хоча він розуміє, що буде довго стратити себе за неуважність, що будинку йому має бути пояснення із дружиною. Показово, що автор і у власному оповіданні, і в мові Чудика називає пятидесятирублевку не інакше як папірець, тим самим підкреслюючи зневажливе до неї відношення. У цьому, на перший погляд незначному, епізоді проявляється погляд Шукшина на одну з найважливіших проблем духовного життя людини - міщанське накопичення. Однак свого героя автор аж ніяк не ідеалізується

Ідеалізація суперечить самій суті творчості Шукшина, для якого вищою мірою художності було прагнення говорити про всім просто й прямо. Чудик - людина неуважний (втрата грошей), може здатися невихованим (настирливе приставання з розмовами до незнайомих людей), досяг не самих більших висот грамотності й т.д. Але всі перераховані недоліки героя представляються незначними в порівнянні з його “світлою душею” (один зі своїх розповідей В. М. Шукшин так і назвав “Світлі душі”). А те, що спонукують його робити дивні вчинки мотиви позитивні, некорисливі, робить пробачної навіть чудакуватість, мниму або справжню. Характерним для творчості письменника є розкриття кращих моральних якостей персонажів у моменти важких випробувань, що випадають на їхню долю. Автор ставить свого героя, людину доброго й совісного, в умови, що вимагають всіх щиросердечних запасів добра й стійкості, щоб не зламатися, не зневіритися, бачачи, що ультрасучасна нахраписта дрянь нібито і є особу нашого часу, а совість і порядність нібито безнадійно застаріли

Незважаючи на свою “простоту”, Чудик міркує над проблемами, що хвилюють людство за всіх часів: у чому сенс життя? що є добро й зло? хто в цьому житті “прав, хто розумніше?” І всіма вчинками доводить, що прав він, а не ті, хто вважає його диваком, “чудиком”. Твору Василя Шукшина і їхніх героїв правдиві як у соціально-побутовому плані, так і вхудожественном.

“Моральність - є правда”, - так визначив свою головну заповідь сам Василь Шукшин. Заповідь ця жодного разу не була порушена в його творчості, вона не йшов ні на які компроміси із власною совістю й говорив людям правду, який би гіркої й важкої вона не була