У романі Ф. М.Достоєвського «Злочин і нака-зание» поставлені складні соціальні, філософські, моральні проблеми: мети й сенсу людського існування, зіткнення ідеології й життя, пре-ступления й покарання, бунту й смиренності, падіння лич-ности й духовного відродження. У центрі уваги письменника - страшна дійсність Росії середи-ны XIX століття, що кричать контрасти суспільства: убогість, безправ’я, гноблення «принижена й ображених» і розкіш, пересичення, уседозволеність «хазяїв жиз-ні». У цьому «страшному» світі, по Достоєвському, є одне джерело порятунку - краса й сила духу, готовий-ность людини до безкорисливої жертви. Цей моральний-ный ідеал втілений в образі Соні Мармеладовой. Софія Семенівна - дочка від першого шлюбу Мармела-Дова Насіння Захаровича, що опустився чиновника

Соня - це дівчина «років вісімнадцяти, худенька, але досить гарненька блондинка, із чудовими блакитними очами». Коли вони пожвавлювалися, «вираження особи ставало таке добр і простодушне, що мимоволі залучало до неї». Незважаючи на свій вік, Соня здавалася майже дитиною. Цю деталь письменник не випадково кілька разів підкреслює. Вона стає символічною. Дитячість зовнішнього вигляду Соні - відбиття чистоти її душі

Життя з нещасним батьком-п’яницею, з мачухою Катериной Іванівною - «божевільної від горя», сре-ди голодних дітей, потворних лементів і докорів змушує Соню на розпачливий крок - піти по «желто-му квитку7». Свій перший заробіток - тридцять целко-вых - вона мовчачи виклала перед Катериной Іванов-Ний. Соня «переступила», щоб урятувати від голодної смерті брата й сестер, хвору мачуху й п’яницю-батька. В ім’я любові до них готова перенести будь-якого страждання

Це людина із чуйною душею. Соня наділена даром біс-кінцевого состраданрш до людей. Дівчина ні від кого не зажадала подяки

Сила пережитого сорому відбивається в словах про її щиросердечний стан: вона задо-рила хусткою «зовсім голову й особу й лягла на ліжко особою до стінки, тільки плічка так тіло всі вздрагива-ют». Соня мовчачи отрыдала свій біль і приниження. Її вчинок Достоєвський розцінює як моральний подвиг: «Так не на землі, а там… про людей тужать, пла-чут, а не докоряють». Безмовна Соня змушена жити окремо від сім’ї, але вона однаково допомагає Катери-Не Іванівні. Коли Мармеладову дали ще один шанс і взяли знову на службу, дівчина й мачуха купили йому мун-дир, чоботи. Мармеладов знову всі пропив, і взяв у до-чери гроші на похмілля

Він згадує: «Тридцять копійок винесла, своїми руками, останні, усе, що було, сам бачив… Нічого не сказала, тільки мовчачи на мене подивилася…» Раскольникова глибоко потрясає доля Соні. Вона йде по іншій дорозі, упокорюється й страждає

Її життя будується за законами самопожертви. Розкольників уважає, що зробив своїй сестрі честь, коли посадив її поруч із Сонею. Лужину, що ображає дівчину, глав-ный герой заявляє, що той не коштує її мізинця. Для Раскольникова, як і для автора, Соня Мармеладова - «…

вічна Сонечка, поки мир коштує!» Вона втілює людське страждання, нескінченні моральні борошна. Звідси народжуються дивні на перший погляд пориви Раскольникова: «Раптом він швидко нахилився й, припавши до підлоги, поцілував її ногу».

Родіон пояснює здивованій дівчині: «Я не тобі поклонився, я всьому стражданню людському поклонився». Сама Соня счи-тане себе «великою грішницею». «Принижена, убита, расфранченная й стыдящаяся», смиренно очікує сво-їй черги попрощатися з батьком; боїться сісти в присут-ствии «дам»; не сміє навіть і глянути на Дуню. Думка про безчесне й ганебне її положення давно истерза-ла Соню до дивовижного болю

Боязка від природи, Соня розуміє, що кожний мо-жет безкарно її скривдити. І тому лагідністю, покірністю намагається уникнути лиха. Підлий посту-пок Лужина, Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру обвинившего її в злодійстві, змушує Соню відчути болісне почуття безпорадності. І проте вона нікого не судить: «И хто мене отут судь-їй поставив: кому жити, кому не жити?

» Соня тверда у своїх переконаннях. Коли Раскольни-Ков заговорив про принципи життя Соні, про її віру в Бога, дівчина змінилася, стала рішучої, гнівної, сильної. Достоєвський показує, що саме христі-анская віра допомогла Соні зберегти чисту душу, толь-до віра в Бога дає їй сили: «Що ж би я без Бога-Те була?» «Ненасытимое жаль» до ближнього настільки велике в душі Соні, що вона «своє останнє плаття скине, продасть, боса піде, а вам віддасть, коли вам треба буде».

Достоєвський не випадково згадує, що Соня була дружна з Лизаветой. Саме сестра баби-відсоток-щицы принесла дівчині «Новий завіт». Вони обменя-лисій хрестами. Коли Розкольників зізнався Соні, що він убивця, то побачив, що особа дівчини прийнялася те ви-ражение, з яким Лизавета відсторонилася від занесений-ного над нею сокири

Обидві ці жінки втілюють моральний ідеал письменника. Вони не плачуть, не сто-нут, а, всі віддаючи, «дивляться лагідно й тихо». Любов Соні рятує Раскольникова. Вона надягає йому на груди кипарисний - «простонародний» - крес-тик, благословляючи на майбутнє страждання, а коли Расколь-Ников відступається, зустрічає його таким «диким» поглядом, що він уже не може не заявити на себе

Соня відвідує Раскольникова у в’язниці, а потім відправляє-ся за ним у Сибір. Там її всі любили, тому що чув-ствовали в ній божої людини. Тавровані каторж-ники кланялися їй і говорили: «Матінка, Софія Семі-Новна, мати ти паша, ніжна, болезная!» Вони знали, що вона добровільно пішла за Рас коли шковым, хва-лили її за всі, ходили до неї лікуватися. Не випадково Достоєвський дає героїні її ім’я. Воно переводиться із грецької мови як «мудрість».

У хри-стианстве свята Софія особливо шанується. Вона загинув-ла в борошнах за віру. Ім’я героїні надає особливу глибину її образу. Мудрість Соні - у смиренності й терпінні, у любові кближнему.

Соня жертвує собою в ім’я воскресіння душі Раскольникова. Вона робить моральний під-віг - розділяє з коханою людиною каторгу й ссыл-ку. Образ Соні допомагає письменникові виразити свою завіт-ную думка: зло можна знищити тільки шляхом нрав-ственного самовдосконалення