Моральний ідеал у добутках Ф. М. Достоєвського (По одному з романів: «Злочин і покарання» або «Ідіот»)

Роман Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і покарання» добуток дуже світле, хоча й трагічне. Письменник виразив у ньому свої таємні думки про моральний ідеал гуманізму. Добро й любов до людей – основа життя, як затверджує Достоєвський. Головний герой роману приходить до морального ідеалу, випробувавши безліч страждань. На початку добутку це людина, що розчарована в людях і вважає, що тільки за допомогою насильства можна відновити зганьблені добро й справедливість. Родіон Розкольників створює жорстоку теорію, відповідно до якої мир ділиться на «право имеющих» і «тварин тремтячих».

Першим дозволено всі, другим – нічого. Поступово ця моторошна ідея захоплює суть героя цілком, і він вирішує перевірити її на собі, довідатися, до якої ж категорії він ставиться. Холодно оцінивши всі, Розкольників доходить висновку, що йому дозволено переступити моральні закони суспільства й зробити вбивство, що він виправдує метою допомогти знедоленим. Але багато чого змінюється в ньому, коли до голосу розуму домішуються почуття

Розкольників не врахував головного – складу власного характеру, і того, що вбивство огидно самій природі людини. Перед тим, як вчинити злочин, герой бачить сон: він відчуває себе дитиною, що ставати свідком по-варварськи жорстокого вчинку – побиття загнаного коня, що у тупій злості хазяїн забиває на смерть. Страшна картина викликає в маленького Раскольникова люте бажання втрутитися, захистити тварина. Метається в безсиллі дитина, але ніхто не запобігає цьому безглуздому, жорстокому вбивству

Єдине, що може зробити хлопчик, це з лементом пробитися крізь юрбу до коня й, обхопивши її мертву, закривавлену морду, цілувати її. Сон Раскольникова багатозначний. Тут явний протест проти вбивства й жорстокості, тут співчуття чужого болю. Під впливом сну відбувається активізація двох мотивів передбачуваного вбивства

Один – ненависть до мучителів. Іншої – бажання піднятися до положення судді. Але Розкольників не врахував третього фактора – нездатності доброї людини пролити кров. І, як тільки йому спала на думку ця думка, він у страху відринув свої плани

Інакше кажучи, ще не піднявши сокири, Розкольників © Алл Соч. РУ 2005 розуміє приреченість своєї ідеї. Прокинувшись, герой майже готовий був відмовитися від задуманого: «Боже! – викликнув він, так невже ж, невже ж я в самій справі візьму сокиру, стану бити по голові, размозжу їй череп… буду сковзати в липкою, теплої крові, зламувати замок, красти й тремтіти; ховатися, весь залитий кров’ю… із сокирою…

Господи, невже?» Однак страшна теорія перемагає. Розкольників убиває бабу-процентщицу, зовсім марну й навіть шкідливу, з його погляду. Але разом з нею він змушений убити і її сестру, випадкового свідка. Другий злочин ніяк не входить у плани героя, адже Лизавета саме та, за щастя якої він бореться, – знедоленої, беззахисна, руки не підняла, щоб захистити особу

Тепер Розкольників розуміє: не можна дозволяти «кров по совісті» вона поллється потоком. По натурі герой – добра людина, вона робить людям багато гарного. У його вчинках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського достоїнства, щира шляхетність, найглибша безкорисливість

Розкольників сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Ризикуючи життям, воно рятує з вогню дітей, ділиться останнім з батьком померлого товариша, сам жебрак, дає гроші на похорони Мармеладова, з яким був ледь знаком. Герой нехтує ті, хто равнодушно проходить повз людські нещастя. У ньому немає дурних і низьких чорт

У нього й зовнішність ангельська: “…чудового гарна собою, із прекрасними темними очами, темно-русявий, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий.” Як же практично ідеальний герой міг захопитися настільки аморальною ідеєю?

Автор показує, що Раскольникова буквально загнала в тупик власна вбогість, а також убогий, принижений стан багатьох гідних людей довкола нього. Родіонові була огидна влада незначних, дурних, але богатых і образливе положення бедных, однак розумних і шляхетних душою. Кривдно, але юнацький максималізм і принциповість героя, його гордість і непохитність послужили йому погану службу, наставили на невірний шлях. Зробивши злочинницьке вбивство, герой важко занедужує, що свідчить про велику чуйність його совісті. І до злочину добро в його душі запекло боролося зі злом, а тепер він випробовує пекельні борошна

Раскольникову стає дуже важко спілкуватися з людьми, він як би почуває себе винуватим перед всім людством. Ніж тепліше й дбайливіше ставляться до нього близькі, тим сильніше він страждає. Підсвідомо герой розуміє, що порушив головний закон життя – закон любові до ближнього, і йому не просто соромно, йому боляче – занадто жорстоко він помилявся. Помилки треба виправляти, потрібно каятися, щоб позбутися від страждань. Шлях до морального життя Розкольників починає сисповеди.

Він розповідає про свій злочин Соні Мармеладовой, полегшуючи душу й просячи ради, тому що не знає, як йому жити далі. І подруга допомагає Родіонові. Я думаю, в образі Соні виражений моральний ідеал письменника. Ця жінка – сама любов. Вона жертвує собою заради людей

Розуміючи, що потрібна Раскольникову, Соня готова йти за ним на каторгу: «Разом адже страждати підемо, разом і хрест понесемо!..» Завдяки подрузі, герой знаходить новий сенс життя. Так, затверджуючи моральний ідеал, Достоєвський приводить Раскольникова до думки про необхідність жити сьогоденням, а не придуманою теорією, виражати себе не через людиноненависницькі ідеї, а через любов і доброту, через служіння ближнім. Складно й болісний шлях Раскольникова до праведного життя: від злочину, що викупається страшними стражданнями, до жалю й любові до тих людям, які хотів нехтувати, уважаючи нижче себе, гордий юнак

Збережи - » Моральний ідеал у добутках Ф. М. Достоєвського (По одному з романів: «Злочин і покарання» або «Ідіот») . З'явився готовий твір.

Моральний ідеал у добутках Ф. М. Достоєвського (По одному з романів: «Злочин і покарання» або «Ідіот»)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.