Моральні шукання Андрія Болконского й Пьера Безухова в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир»

Особливістю авторської позиції Л. Н. Толстого в романі-епопеї «Війна й мир» є те, що характери своїх улюблених героїв письменник зображує в постійному пошуку духовної досконалості. Андрій Болконский і Пьер Безухов не грузнуть у суєті життєвих дріб’язків, не засвоюють раз і назавжди певні подання про світ і належні критерії його оцінки – вони шукають «теперішнього життя», дозволу вічних питань, помиляються й починають свій шлях шукань знову. Їхні характери не статичні – письменник розкриває «діалектику душі» улюблених героїв, і це робить їх особливо привабливими в очах читача. Уперше ми зустрічаємося з Пьером і князем Андрієм на початку роману, у салоні Ганни Павлівни Шерер, світської дами. Пьер уперше у світському суспільстві Петербурга, він тільки що приїхав через границю, де одержував утворення. Його положення досить двозначно – він незаконний син вельможі графа Безухова, що перебуває тепер при смерті, і подальше його майбутнє залежить від того, чи визнає государ його законним спадкоємцем графа

Пьер виділяється в цьому суспільстві колись, усього своєю наївністю й безпосередністю: не дотримуючи світських умовностей, він намагається із щирим інтересом обговорювати політичні проблеми й висловлює свою думку про Бонапарта, що різко відрізняється від прийнятого у світлі: Пьер уважає його великою людиною. Такі «святотатські мовлення» викликають жах господарки4 будинку і яскраво показують нам недосвідченість парубка у світському житті. На відміну від Пьера, князь Андрій Болконский – людина цілком світський, але його втомлений, нудьгуючий погляд говорить про те, що це суспільство йому давно набридла, особливо власна молода й гарненька дружина

Князь Андрій збирається на війну насамперед тому, що йому не подобається життя, що він веде в столиці, він розчарований у своєму одруженні. «Вітальні, плітки, бали, марнославство, незначність – от зачароване коло, з якого я не можу вийти», – зізнається він Пьеру. Вихований на принципах служіння батьківщині, прикладом чого з’явився батько, князь Микола Андрійович Болконский, Андрій мріє про військову славу, про «свій Тулон». Він бажає слави, розуміючи її як любов людську, як замилування й повага до себе людей, яких він навіть не знає. Але дійсність виявляється більше суворої, чим припускав герой

Намагаючись повести солдат в атаку із прапором у руках, князь Андрій одержує важке поранення в Аустерлицком бої. Тут, під небом Аустерлица, будучи на грані життя й смерті, Андрій Болконский розуміє, як дрібно й марнолюбно було його бажання слави: «Так! Все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба». І недавній кумир, Наполеон, здається йому «маленькою, незначною людиною в порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею й цим високим, нескінченним небом із хмарами, що біжать по ньому,». Страждання й близьке очікування смерті дають зрозуміти героєві незначність і дріб’язковість величі сильних миру цього й викликають у його душі глибока криза. У цей же час Пьер Безухов стає законним спадкоємцем померлого батька

Він веде розгульний спосіб життя, спілкуючись зі світськими ледарями, по слабості характеру не вміє відмовитися від цих розваг. По смерті графа Пьер зустрічає зміна відносини до себе в суспільстві: тепер він став власником величезного стану. Князь Василь Курагин, далекий родич Пьера, вирішує женити його на своїй дочці-красуні Элен. Пьер розгублено почуває, що від його волі нічого не залежить, що він змушений надходити так, як думають необхідним навколишні, і жениться на Элен з почуттям незручності за себе

Звичайно, шлюб без любові не може виявитися щасливим. Ранивши на дуелі Долохова, коханця дружини, Пьер вирішує розстатися з Элен, і для неї це прекрасний результат, тому що вона одержує більшу частину стану Пьера – те, чого вона й хотіла. Пьер їде в Петербург, мучачись питаннями, на які не знаходить відповіді: «Що погано?

Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я?» І випадкова зустріч із главою масонської ложі стає для нього подією, що перевернула всю його життя

Мудрий старий бачить причину нещасть Пьера в його невір’ї, у неправедності його способу життя. Він призиває Пьера змінити своє життя, очистити її від життєвої скверни й направити на служіння ближньому. Розпуста, ледарство, порочне минуле здаються Пьеру страшним сном, і він «із захватом відновлення» думає про майбутньому, бездоганному й доброчесному

Масонське братерство здається йому прямим шляхом до істини й добра. Пьер вирішує зайнятися пристроєм життя своїх селян, за яких він почуває моральну відповідальність, але тому що він нічого не розуміє в практичних справах, те хитрому керуючому не становить праці обдурити хазяїна. Проїхавши по маєтках, Пьер піднесений результатами своїх перетворень, не розуміючи, що це тільки ілюзія успіху

У такому щасливому настрої він приїжджає до свого друга Болконскому, якого не бачив два роки. Князь Андрій зустрічає його у своєму новому маєтку Богучарово, що тільки будується. Пьера вразила зміна, що происшли вкнязе.

Оправившись після важкого поранення, втративши померлу в родах дружину, князь Андрій безвиїзно живе у своєму маєтку. Він ласкаво зустрічає друга, посміхається, але «погаслий, мертвий» погляд його відразу обертає на себе увага Пьера. Коли Пьер з наснагою розповідає про свої плани, то почуває мимоволі, «що перед князем Андрієм захопленість, мрії, надії на счастие й на добро непристойні».

Суперечка друзів про добро й зло має для письменника принципове значення. Князь Андрій доходить висновку, що жити треба для себе. Щастя для нього – це відсутність двох зол: каяттів совісті й хвороби, і жити треба, «уникаючи тільки цих двох зол». Пьер не може із цим погодитися: він бачить щастя в житті тільки тоді, коли він намагається жити для інших, коли є в житті місце самопожертві й любові до ближнього. Хто з них прав?

Пьер горить благими намірами, але адже в дійсності його плани не здійснюються, він обманутий і лише харчує ілюзії. Князь Андрій намагається переконати самого себе в тім, що він щасливий, але «зосередженість і убитость» у погляді князя не дають у це повірити. Та й не випадково він говорить про свої принципи по-французькому: по думці автора, французька мова звучить там, де його герої нещирі, фальшиві. Позиція автора полягає в тому, що споконвічно помилково протиставлення цих двох крапок зору

Не можна жити тільки для себе або тільки для інших. Обоє героя шукають теперішнього життя, примирення із собою й поки не знаходять. Ставши на чолі петербурзького масонства, Пьер мимоволі спостерігає за діяльністю братів по масонській ложі й починає почувати себе незадоволеним. Він бачить, що братів цікавлять насамперед зовнішні сторони їхньої діяльності, і якщо деякі сподіваються знайти в масонстві шлях до істини, як і сам Пьер, та більшість піклується тільки про вигоди, які вони можуть одержати від зближення з «багатими й сильними по зв’язках і знатності» братами-масонами

Пьер виголошує промову на засіданні ложі, у якій призиває орден «заснувати загальний що володарює обраа правління», спрямований до шляхетної мети – торжеству чесноти. Пьер керується християнською мораллю, але братерство бачить у його мовленні «небезпечні задуми иллюминатства» – розгромленого баварським урядом руху, близького масонству, але имеющего таємну мету заміни монархії республікою. Втручання в справи уряду викликало в керівників ложі побоювання революційності, і речення Пьера не було прийнято. Міркуючи про необхідність очищення душі й виправлення себе для пізнання вищої істини, Пьер погоджується з милосердя простити Элен, хоча йому самому це дуже важко. Він аналізує власні думки й учинки й розуміє, що не можна продовжувати колишній світський спосіб життя, і страждає від неможливості змінити що-небудь

Князь Андрій тим часом виконує без праці «всі ті підприємства по маєтках, які затіяв у себе Пьер», але не зумів виконати. Він перераховує частину своїх селян у вільні хлібороби, знаходить можливість учити й лікувати інших, вивчає військові кампанії останнього років. Він зайнятий справою, але не випробовує щастя. На прикладі епізоду, де Андрій Болконский двічі бачить величезний старий дуб, Л. Н. Толстой показує, як міняється відношення героя до життя. Виродливе обламане дерево серед пишної молодої зелені викликає в нього смутні асоціації, і він приходить до думки, що повинен «доживати своє життя, не роблячи зла, не тривожачись і нічого не бажаючи».

Pages: 1 2 3

Збережи - » Моральні шукання Андрія Болконского й Пьера Безухова в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир» . З'явився готовий твір.

Моральні шукання Андрія Болконского й Пьера Безухова в романі-епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.