У поетичних рядках інтимної лірики Михайла Рудницького теж часто трапляються образи богів, запозичені з міфічних текстів античності, як грецьких, так і римських. Автор або використовує певні традиційні риси, якості міфічних постатей для вираження власних почувань, або надає їм нових відтінків значення. Наприклад, образ Меркурія, ототожненого з Гермесом – вісником богів, поет вмонтовує в текст вірша «І що ж, що Ваше серце нічим не про-будне!». Ліричний герой М. Рудницького зазнає зневажливого ставлення від коханої жінки, немов «ученик, якого прут злагодив» від «холодної, неприступної леді», він звертається до неї: «Глузуєте з моїх ненайдених Америк / І з мене, що шукаю уст та ніг Меркурія» [6, 629]. Зважаючи на функції Меркурія, символічність використання його образу поетом очевидна.

У ще одній поезії інтимного характеру М. Рудницького «Жду листа» увиразнення авторських почувань відбувається з допомогою привнесеного з грецької міфології образу богині юності Геби. У міфологічних текстах-оповідях Геба на Олімпі в палаці Зевса під час святкувань подає амброзію і нектар. Власне, цю її функцію художньо потрактовує М. Рудницький у своєму творі. Юність і кохання завжди ідуть поруч, уста коханої для ліричного героя стають джерелом «нектару Геби»: «А ночі? / В гарячому потоці / п’ю Нектар Геби – / Твої уста» [6, 631]. З-поміж поезій більш пізнього періоду творчості цього автора привертає увагу вірш «З усіх захоплень…», де автор з життєвою мудрістю, розважливістю говорить про все те ж вічне людське почуття – кохання. Монологічні міркування звернені до давньогрецького бога кохання, пристрасті та любовних утіх – Ероса. Хоча роки й минають, «та не минає радісна доба / твоїх старих захоплень, Еросе!». Схожі почуття переповнюють і душу П. Карман-

Ського у поезії «Елегія», в якій поет з душевним теплом згадує свої юні роки, подумки прагне повернутись у минуле, «у райдужні ті літа», щоб «…ще раз (…) серце, повне мрій, немов з вином пугар, / З тремтінням у душі нести до трону Феба, / І Еросові в дар невмілий скласти рим. / Чому то дух ніяк не хоче буть старим?» [4, 361]. Треба сказати, що П. Карманський у реалізації власних мистецьких настанов найактивніше з-поміж своїх друзів по перу користується інтертекстуальними запозиченнями з античної міфології й історії. Вабить широта ідейно-ситуативного семантичного забарвлення залучених ним елементів. До того ж присутні вони від перших поетичних рядків і до пізніх творів поета. Юний ліричний герой П. Карман-ського, «як Танталь, страдає» [4, 14] від невзаємності у коханні, просить Бога, аби Він скував його груди «в гранітну масу, як ту Ніобу бог змінив» [4, 17], відчуває себе «побідженим», зраненим гладіатором (4, 30). Він «відпровадив і попращав єї [кохану] зором», а поїздка в потязі видається йому Прокрустовим ложем [4, 38], хоче покінчити життя самогубством, розуміє, що «має ступити до аду», а там його зустрічатиме Дідона [4, 40]. Душевні муки поступово переростають і в фізичні, тоді йому здається, що на ньому «одежа Дияніри» [4, 46], і валяться на нього «якісь титани, страшні, могучі Кикльопи» [4, 46] і т. д.

Таких прикладів і стосовно поезії П. Карманського, і загалом творчості поетів «Молодої музи» можна наводити дуже й дуже багато. Українські митці щедро черпали з багатої скарбниці античної міфології образний матеріал, приклади вирішення певних життєвих проблем, суспільно-політичних, моральних, естетичних тощо, зафіксованих у міфологічних текстах. Часто вони виживали однакові міфологічні елементи, які, використовуючись у різних контекстах, у нових текстових структурах, проростали новими значеннями, зазнавали нових інтерпретацій або просто засвідчували сконденсовану в собі одвічну мудрість древніх, збагачуючи й оновлюючи водночас мистецькі простори української літератури на зламі ХІХ-ХХ століть. Прикметною особливістю творів молодомузівців постає явище нашарування значень запозичених образів з різних інтертекстуальних моделей. Варто відзначити і те, що стосовно греко-римської міфології інтертекстуальність у досліджуваному нами колі поетів присутня переважно на рівні образності, а домінуючою серед виділених трьох

Форм засвоєння міфологічного матеріалу (міфологізації, реміфологізації, деміфологізації) є міфологізація з елементами творчого переосмислення первісних архетипів та міфологем, її ж вважаємо найбільш наближеною до явища інтертекстуальних запозичень.

Світлана Бортник

Література

1. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.– Л.: Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2000; Т.: Джура, 2000.– 340 с.

2. Антофійчук В. І., Нямцу А. Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі.– Чернівці: Рута, 1997.– 200 с.

3. Гундорова Т. Про Явлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація.– Л.: Літопис, 1997.– 297 с.

4. Карманський П. «Ой люлі, смутку…». Поезії.– Ужгород: Поличка «Карпатського краю», 1996.– 416 с.

5. Мифология. Энциклопедия / Гл. ред. Е. М. Мелетинский.– М.: Большая Российская Энциклопедия, 2003.– 736 с.

6. Поети «Молодої музи» / Упоряд., автор передм. М. М. Ільницький.– К.: Дніпро, 2006.– 672 с.

7. Поліщук Я. Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму // Слово і час.– 2001.- № 2.– С. 35–45.

Література та еміграція: грані зіткнення

Стаття присвячена проблемам вивчення літератури українського зарубіжжя. У дослідженні наголошується на необхідності розв’язання термінологічної дискусії, розглядається питання щодо хронології літератури українського зарубіжжя, проблема зарахування до когорти еміграційних письменників митців, чия творча манера сформувалася в Україні, та функціонування літератури українського зарубіжжя.

Як відомо, поняття «українська література» не визначається суто територіальним критерієм. Так сталося, що нашу літературу репрезентують письменники (таки наші, українські) і поза межами держави. Ми ще по-справжньому не осмислили цей феномен: українці, закинуті жорстокими вітрами історії в далекі світи, будували там Україну… І поставали на чужині українські церкви, українські школи, університетські кафедри. Нашою рідною мовою виходили там газети й журнали, озивалися радіо й телебачення, з′являлися не тільки романи й поеми, а й наукові монографії, енциклопедії. Ті, кого ми не дуже точно називаємо українською діаспорою, мають не тільки дуже шляхетну хворобу – ностальгію, вони повсюдно несуть у собі й невиліковну україноцентричність. Саме такі люди й творили Україну поза Україною. Вони ставали національними лідерами й гуртували довкола себе земляків, зорганізовували їх у культурні громади, освітні, професійні, творчі об’єднання. Вони самі подавали приклад жертовності й подвижництва в ім’я української ідеї. Як зазначає Ф. Погребенник [5, 22], еміграції всіх часів і народів супроводжувалися народженням і розвитком громадсько-політичної й літературно-естетичної думки, що відображала історичну долю цього народу.

Цілісне вивчення літературного доробку діаспори лише починається. «Перед нами невідкладне завдання,– наголошував Федір Погребенник [6, 3],– об’єктивно осмислити й оцінити творчі надбання українських митців в минулому й сучасному, зробити його надбанням на рідних землях, виправити ту шкоду, якої завдано насильницьким відлученням більшовицьким режимом від материкової культури майже всього того, що створили в еміграції українські письменники, композитори, художники, вчені у різних галузях культури і науки». Вивчення і публікація творів, що за доби недержавної України постали у вільному світі,– одне з першочергових завдань сучасного літературознавства. «Проблема «еміграція і література» щойно починає осмислюватися і потребує комплексного системного підходу з урахуванням доробку світової науки про літературу. Конче необхідно не тільки простежити тематику та

Ідейний пафос творів емігрантів і про еміграцію, а й відтворити образ світу, вибудуваний у них, та їх поетику», – впевнений Р. Гром’як [3]. Це важливо ще й з огляду на те, що протягом ХХ ст. за межами України опинилася чимала когорта обдарованих митців, які попри свою географічну відірваність від України відіграли значну роль у розвитку її красного письменства. У цій царині плідно працюють українські материкові і діаспорні літературознавці. Цікавими є дослідження О. Астаф’єва поезії українського зарубіжжя, Л. За-леської-Онишкевич – діаспорної драматургії, статті М. Жулинського, М. Ільницького, Р. Мовчан, В. Моренця, Д. Нитченка, Ф. Погребен-ника, Яра Славутича, Ю. Шереха.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » «Молода муза» і греко-римська міфологія: погляд крізь призму інтертекстуальності . З'явився готовий твір.