«Молода муза» і греко-римська міфологія: погляд крізь призму інтертекстуальності

У статті розглядаються особливості творчого використання поетами «Молодої музи» інтертекстуальних запозичень з античних міфів.

Після здобуття Україною незалежності в українському літературознавстві з’явилося» зелене світло для досліджень українського модернізму, зокрема його раннього періоду, з яким традиційно пов’я-зують творчість «Молодої музи». Відповідно, виникло багато праць, присвячених розгляду модерністського дискурсу (С. Павличко, Т. Гундорова, Я. Поліщук та ін.), де принагідно згадується й діяльність учасників цього літературного угруповання, визначається місце «Молодої музи» в тогочасному літературному процесі. З’явилися останнім часом і дисертаційні дослідження творів окремих поетів із цього кола, зокрема В. Пачовського, П. Карманського, Б. Лепкого та ін. Великий внесок у дослідження творчих постатей молодомузівців зробили В. Лучук, С. Ярема, Я. Ярема, М. Ільницький, Б. Рубчак, Л. Голомб та ін. У багатьох працях порушувалися питання поетичних модифікацій міфологем різного походження у творах українських поетів, однак інтертекстуальні дослідження елементів греко-римської міфології в контексті творчості всієї «Молодої музи» відсутні.

Актуальність нашої роботи зумовлена, по-перше, активізацією в сучасному літературознавстві теорії інтертекстуального аналізу, що концептуально розвинулася з постструктурального гуманітарного знання (Ж. Дерріда. Ю. Крістева, Р. Барт); по-друге, одвічною активністю античної міфології як універсального джерела тем, ідей, мотивів, образів, сюжетів тощо для творів мистецтва; по-третє, у контексті становлення нової парадигми історії української літератури існує потреба аналізу естетики раннього українського модернізму.

Мета – здійснити аналіз особливостей інтерпретацій інтертексту-альних запозичень з греко-римської міфології у творчості поетів «Молодої музи».

На початку ХХ століття, коли слов’янські літератури приймали естафету модерністичних віянь з Європи, на теренах Західної України, зумовлене природними законами розвитку мистецтва, зародилося літературно-мистецьке угруповання «Молода муза». Молоді, почат-куючі поети Петро Карманський, Василь Пачовський, Михайло Яцків, Богдан Лепкий, Сидір Твердохліб, Остап Луцький, Степан Чарнець-кий, Володимир Бирчак, частково Михайло Рудницький, а також митці, що тяжіли до них, скульптор Михайло Паращук, композитор Станіслав Людкевич, фейлетоніст Осип Шпитко, живописець Іван Северин, скрипаль і маляр Іван Косинин, керуючись якимось внут-


Рішнім чуттям, творили естетичну платформу для оновлення і подальшого розвитку українського мистецтва, а головним чином – літератури. Прийнято вважати, що «Молода муза» була однією з ланок, при цьому крайньою, в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи – «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», «Молода Польща» та ін., що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі.

Якщо в часі свого існування і багато років по тому «Молода муза» асоціювалася із декадансом, занепадництвом, то сьогодні акценти змістилися в бік символізму, з якого, власне, й починався модернізм. А символізму, чи навіть передсимволізму, як зазначає С. Андрусів, «властивими стали індивідуалізм, емансипація особистості, естетизм, культ внутрішнього рефлексування, ігрова рецепція творчості, загострений драматизм, конфліктність світосприйняття, апокаліптична перцепція культури і світу взагалі та, звичайно, «неоміфологізм», суть якого полягала в актуалізації архетипних пластів культури – використанні міфологічних і біблійних сюжетів та мотивів – як засобові вираження «вічних» психологічних начал чи сталих національно-культурних моделей» [1, 340]. Питання неоміфологізму для творчості молодомузівців стало особливо характерним і логічно виправданим.

Міф і символ тяжіють до багатозначності, яка, своєю чергою, вимагає повторюваності міфологем з метою забезпечення контекстуальної варіативності тлумачення міфу чи символу, а повторюваність міфологем формує риси інтертекстуальності поетичного твору. Рецепція ж античної міфології характеризується активними інтер-текстуальними зв’язками, що забезпечують органічний плин смислових асоціацій, які у своїх початках належать до різних семантичних площин, з одного сутнісного прошарку в інший і навпаки.

Сприйняття та оцінка літературної творчості «Молодої музи» виявилися неоднозначними. Зокрема М. Євшан, критикуючи молодих літераторів цього угруповання, певною мірою окреслює їх стиль творчості: «Намагаючись виявити якнайбільше наївності, свіжости, гонять за чимсь все новим, незвичайним, екзотичним, шукають по всіх віках, епохах і народах, щоб освіжити свої притуплені почуття, уряджають якийсь дикий карнавал всяких богів, масок, мітів, людей» [цит. за 3, 93]. Уже в цих словах проступає схильність молодомузівців до такого способу творення художньої дійсності, який згодом буде названий постструктуралістами інтертекстуальністю.


Коли перед митцями постало завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури, то звернення до міфу як до універсальної поетичної мови та інструменту композиційної та жанрової організації життєвого матеріалу виявилося доволі продуктивним. Завдяки своїй одвічній символічності міфологія, в цьому випадку греко-римська, виявилася зручною формою для втілення вічних моделей особистої і суспільної поведінки людини, певних істотних законів соціального і природного космосу.

За твердженням Я. Поліщука, «в естетичній системі раннього модернізму міф становить ознаку параболічного художнього мислення, що складається на межі ХІХ – ХХ ст. під впливом кризи раціоналізму й утвердження концептуально-символічних форм – причому не лише в літературі та мистецтві, а й у філософії (Ф. Ніцше), соціології (Л. Леві-Брюль, Е. Дюркгайм). Так виникає й наповнюється те природне інтертекстуальне середовище, в якому виявляються схильності модерного художнього мислення до міфологізму» [7, 37].

Прийнятним для нас наразі є вужче значення міфу, запропоноване Я. Поліщуком, як стійкої архетипної моделі, яка: 1) тяжіє до цілісності, концептуальності; 2) оформлена в певних сюжетах та образах, базових для художніх реінтерпретацій; 3) реалізує головно можливості творчої уяви, принаймні більшою мірою ресурси свідомості, аніж підсвідомого [7, 36].

Засвоюючись, міфи трансформувалися – з’являлися нові деталі, нові форми подачі, різні варіанти оповіді. Однак унаслідок того, що міфи завжди прагнули проповідувати й утверджувати вічні, непорушні істини, торкатися вічних проблем і вирішувати їх, незмінними лишалися певні сюжети та образи, запозичені з міфології. Вони дістали назву «традиційних», «вічних», «світових». Треба сказати, що міфологія є лише одним із джерел цих образів. «За змістовими характеристиками більшість традиційних образів являють собою певні психологічні типи або поведінкові моделі, які відображають сутнісні сторони індивідуального й колективного буття» [2, 20]. Відтак, переміщаючись з одних художніх текстів в інші протягом століть, вони поступово автоматично набували ознак проміжного характеру існування, ознак інтертексту, ставали носіями інтертексту-


Альності. Логічно вибудовується структура взаємозалежностей: міф – «вічний» образ – інтертекст.

Дослідники відзначають, що намагання молодих літераторів модернізувати українську літературу часто ґрунтувалося на глибокій вкоріненості в їхню художню свідомість національної ментальності, фольклору, зокрема пісенного, а також слов’янської міфології. При цьому наявність інтертекстуальних вкраплень античної міфології у мегатексті художньої спадщини «Молодої музи» чомусь ігнорується, хоча про це теж варто говорити, аби творчість українських поетів уявлялася більш цілісно та оцінювалась об’єктивно.

Спектр інтертекстуальних запозичень з універсального прото-тексту античної культури (зокрема з її міфологічного й історико-легендарного запасу) у творах молодомузівців реалізується насамперед через залучення образів олімпійських богів, міфічних героїв, топонімічних назв з грецької міфології та римської історії або натяків на них, а також образів римських полководців, поетів, що обросли легендами тощо. Відповідно за кожним із цих образів стоїть певний сюжет або історія з окремим ідейним навантаженням, що своєю чергою розглядається як текст. Отже, у визначеному нами аспекті дослідження варто розглядати тексти античних міфів як прецедентні тексти, а запозичення з них окремих міфологем з подальшим включенням їх в інші художні структури (в даному разі поетичний мега-текст «Молодої музи») – локальним проявом інтертекстуальності.

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » «Молода муза» і греко-римська міфологія: погляд крізь призму інтертекстуальності . З'явився готовий твір.

«Молода муза» і греко-римська міфологія: погляд крізь призму інтертекстуальності





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.