Задамося питанням: чи не так все це далеко від нас, чи настільки віддалений той, грибоедовский, «століття минулий», де «Молчалини блаженствують на світі», від нашого часу? Взагалі-Те, «минулим століттям» всю цю устояну систему життєвих норм і правил поведінки називає Чацкий, а ми-те знаємо, що він багато в чому романтик, ідеаліст. Мабуть, Чацкий трохи поквапився у своїх прогнозах. Хіба й зараз кар’єризм і догідництво рідко зустрічаються серед нашого сучасного чиновництва? На жаль, «свіже переказ, так віриться із працею».

Але, може бути, всі не так уже й погано. Сучасний американський психологи Дейл Карнегі в книзі «Як завойовувати друзів» розглядає багато випадків з життя різних людей, у тому числі й епізоди, присвячені відносинам з начальством. При цьому він дає якісь правила поведінки, спілкування з людьми, які повинні сприяти успіхи в житті. Дивно, але ці правила, виведені закордонним психологом в умовах зовсім іншої дійсності- Америки XX століття, - з точністю виконує Молчалин молодий чиновник з комедії Грибоєдова про Москву XIX століття. Карнегі, наприклад, розповідає випадок, коли одна людина повністю завоювала прихильність іншого, похваливши його собак. Як отут не згадати нашого Молчалина: «Ваш шпіц, чарівний шпіц, не більше наперстка, - говорить він впливової й шанованої в цьому суспільстві Хлестовой, - Я гладив всі його; як шовкова шерстка!»

По логіці Карнегі виходить, що така людина, як Молчалин, - ідеал сучасного чиновника й бізнесмена. Його основні якості - «помірність і акуратність» - у сполученні із чіпким практичним розумом і вмінням розташовувати до себе людей (зрозуміло, із зовсім певною метою) - от те, що потрібно для досягнення успіху в сучасному американському суспільстві, якщо вірити Карнегі. Так що наше вітчизняне «ноу-хау», вироблене ще в позаминулому столітті, виявляється, користується успіхом

И дійсно, серед всіх інших підлеглих Фамусова саме Молчалин відрізняється діловими якостями:

Один Молчалин мені не свій,

И те потім, що діловий

Що запитаєш із інших чиновників, серед яких «усе більше сестрині, своячки дитинки»? Але хтось адже повинен займатися справами? Адже не для того ж Фамусов став більшим начальником, щоб возитися з паперами:

Звичай мій такий:

Підписано, так із плечей геть.

По поданнях цього суспільства, чин і багатство для того й існують, щоб «награжденья брати й весело пожити» - от ідеал, до якого поки ще прагне Молчалин і якого вже досяг Фамусов. Причому «стартова позиція» у Молчалина не дуже гарна: він із провінції, не знатний, не багатий, а за Фамусовим і знатний рід, і достатня кількість кріпаків - «душ тисячки дві родових», а те й поболее. Не забудемо, все відбувається в умовах кріпосницької Росії, порядки якої непорушні й для Фамусова, і для Молчалина, і для все інших представників цього суспільства. Це основа основ їх ситого, спокійного життя, наповненої лише плітками, «обідами, вечерями й танцями». Але не всім повезло народитися в сім’ї богатого «власника злиденних мужиків». І от Молчалину потрібно виявити особливі якості, щоб пробитися наверх і теж одержати можливість, як і Фамусов, у свій час спокійно насолоджуватися життям. Отоді-те хтось іншої буде бігати з паперами, улагоджувати справи впливових осіб, гладити їхніх мосьок. Так що сучасним бізнесменом Молчалину, мабуть, не стати - інші ідеали

Але зате як схожа ця парочка - солідний Фамусов і молодий, діловитий Молчалин - на наших чиновників! Навіть преклоніння перед всім іноземним начебто передалося нашої бюрократії в спадщину від них же. Правда, у мові тепер більшого панує не смешенье «французького з нижегородським», і англійського з новоязом сучасного чиновництва. Але причина та ж: відсутність власної культури. Турботливий батько Фамусов, звичайно ж, найняв для дочки й учителів-іноземців, і книжки дозволив читати, але для нього самого єдине читання - це його календар із записами важливих подій, як то: обід, що поміняє погребенье, а за ним крестини в лікарки. У Молчалина теж є свій заповітний зошит, куди він списує новенькі пісеньки

Але щира культура й освіта для всіх у цьому суспільстві явище вкрай небезпечне Адже, на думку Фамусова

Ученье - от чуму, ученість - от причина,

Що нині, пущі, чим коли,

Божевільних розвелося людей, і справ, і думок

«Божевільний» у вустах людей фамусовского суспільства означає «інакомислячий» Здається, що ми зараз далеко пішли від часів гонінь на всяке інакомислення, але чи не так вуж у нас все благополучно з культурою й освітою? А може, і для сучасного чиновника немає нічого небезпечніше, ніж розумний, утворений, вільно мисляча людина? Адже як тоді Фамусовим удасться підтримувати свій авторитет, якщо всі почнуть «служити справі, а не особам»? Як «дійти до ступенів відомих» Молчалину, якщо крім уміння догоджати й тихенько вичікувати зручного моменту для просування по службі в нього нічого за душею немає.

Може бути, наступить все-таки коли-небудь такий момент, коли нарешті-те «зостариться» ця вічна пара - Фамусов і Молчалин - і піде в минуле. І тоді вже комусь буде сокрушенно викликнути:

Ах! Боже мій! Що стане говорити

Княгиня Марья Алексевна!