Починаючи читати роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”, я навіть не могла уявити собі, наскільки прекрасно й цікаво цей добуток. Віршована форма роману набагато сильніше, ніж прозаїчна, передає почуття поета, а особливе фарбування добутку надають ліричні відступи автора, які стосуються вічних питань моральності й філософії. Спершу навіть створюється враження, що сюжет роману - це хаотичний набір не зв’язаних між собою спогадів, мріянь, міркувань із приводу стрункості жіночих ніжок, про зміну поколінь, про світське суспільство й багато про що іншому. Та й сам Пушкін, на перший погляд, давав підстави для такої оцінки свого роману: Прийми собранье строкатих глав. Напівсмішний, напівсумний, Простонародний, ідеальних, Недбалий плід моїх забав… Але такий сюжет роману дозволяє авторові вести вільна й невимушена розмова із читачем. А це, на мій погляд, робить добуток більше цікавим і “живим”. Назвавши свій роман ім’ям одного з героїв, поет тим самим підкреслив центральне положення серед них Євгенія Онєгіна
Онєгін був особливо близький Пушкіну, оскільки в ньому найбільше повно втілені ті риси, які, за словами поета, були відмітними рисами молоді XIX століття. І вже з найперших сторінок роману я довідалася про життя головного героя, про його характер, про те, як він проводить своє дозвілля. І навіть в епіграфі до даного добутку можна було прочитати про те, що Євгеній Онєгін - горда й байдужа людина, перейнята марнославством. Також молодий дворянин показаний автором як людина з дуже складним і суперечливим характером
Пушкін відзначає в характері Онєгіна: “мріям мимовільну відданість”, “виняткову чудність” і “різкий охолоджений розум”. Ще по перших строфах роману можна зрозуміти, що поет не приховує недоліків свого головного героя й навіть не намагається виправдати їх. Більше того, Пушкіну подобалися риси Онєгіна, а саме: його почуття честі й щира шляхетність. Мені здається, що така суперечливість у характеристиці героя роману робить його образ більше життєвим: він є не “позитивним” героєм, але й не “негативним”. Я думаю, що Пушкін хотів, щоб ми самі розібралися в характері героя роману й в оцінці його дій
Я вважаю, що основні риси характеру Онєгіна визначили його соціальний стан і виховання. Через те, що наш герой виріс у забезпеченій сім’ї, він не вважав потрібним особливо трудитися заради шматка хліба, він не вмів і навіть не хотів працювати. “Молодого джиґуна” залучала тільки гарна й пишна життя
Я думаю, що Євгеній Онєгін вів порожній і нецікавий спосіб життя не тільки в Петербурзі, але й у селі його дядюшки. Але коли він це зрозумів, то було вже занадто пізно. Світське суспільство перетворило нашого героя в теперішнього егоїста, людину, що думає тільки про себе, про свої бажання й задоволення, здатного з легкістю скривдити, образити, заподіяти горі людині, навіть не зауважуючи цього
И це все привело Онєгіна до трагедії, що полягала в його щиросердечній порожнечі, у відсутності високого сенсу життя. Коли ж Євгеній Онєгін зрозуміє, що був не прав, те буде вже занадто пізно. Він не зможе повернути минулих років. Все життя його стане безглуздої
Протилежним Онєгіну в романі є образ Ленского. Владимир був палкий і захоплений юний поет. Він був також незвичайним романтиком, любив життя
Мені здається, що така наївна віра в “миру досконалість”, нерозуміння життя такий, яка вона є в дійсності, нерозуміння навколишнього його суспільства приводять Ленского згодом до загибелі. Але Пушкін говорить про Ленском не з осудом, а з любов’ю й глу боким жалем. Адже це була не тільки наївна, палка й безрозсудна людина, але й шляхетний і талановитий поет. “Друзі мої, вам жаль поета”, - говорить Пушкін, описуючи ранню загибель Ленского. Особливе враження на мене зробило лист Тетяни Конегину.
Мене вразило те, наскільки виявилася велика сила любові Тетяни до Євгенія, хоч спочатку вона й намагалася заперечувати це. Але почуття настільки переповнили її серце, що в неї навіть вистачило сміливості написати про це в листі до свого коханого. І стає ясно, що Тетяна - дівчина із сильною душею, що має високу щиросердечну шляхетність, нездатністю до обману. Дані якості її характеру роблять образ Тетяни найбільш привабливим. Ольга ж, сестра Тани, мала абсолютно протилежні риси характеру. Їй не були властиві чесність, щиросердечна шляхетність
Вона була настільки порожня, що навіть не могла по-справжньому показати своє почуття любові до Ленскому. І дана протилежність почуттів двох дівчин змушує нас, читачів, ще раз звернути увагу на лист Тетяни, переповнене почуттям любові й шляхетності. Але Онєгін, одержавши даного листа, на мій погляд, надходить досить эгоистично стосовно Тетяни. Він у своїй сповіді прямо говорить їй про те, що він не розділяє її почуттів: Мріям і рокам немає повернення; Не обновлю душі моєї… Я вас люблю любов’ю брата И, може бути, ще нежней… Після даної сповіді в мене створилося враження, що Євгеній Онєгін - егоїст, розчарований у всім, що нудьгує й нездатний уже ні до яких сильних почуттів і переживань
Але на думку Пушкіна, Онєгін надійшов шляхетно стосовно Тетяни, хоч і жорстоко. Але все-таки, мені здається, роман “Євгеній Онєгін” - не песимістичний добуток. Тут стільки світлих картин, що стільки радує душу краси в зображенні життя, російської природи, стільки чесних і високих почуттів, переживань, учинків. Також, прочитавши трохи перших розділів даного добутку, я прийшла до думки, що “Євгеній Онєгін” - це воістину “нерукотворний пам’ятник” пушкінському поетичному генієві
Збережи - » Мої враження від перших розділів роману А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». (3) . З'явився готовий твір.