Головні герої поеми «Давня казка» — Поет та лицар Бертольд. Дія відбувається ніби поза часом, але ми підсвідомо вважаємо усе описане ситуацією, що мала місце у давнині: ще б пак, лицарі, прекрасна дама, військові походи… Але занурюючись у сюжет, ми забуваємо про те, що описані події не втратили своєї актуальності і дотепер. Авторка окреслює головний конфлікт поеми: це суперечності між Поетом, який виступає ніби узагальненим образом поета як такого, співця краси природи, виразника народної думки, і лицарем Бертольдом, який уособлює узагальнений тип правителя, ласого до грошей та статків, приземленого, амбіційного, несправедливого.

Дійшовши таких висновків з прочитаного, розкривши той прихований зміст, те широке узагальнення, на основі якого побудувала Леся Українка свою поему, ми розуміємо, що «давня казка» має місце і в XXI сторіччі… Згадаймо часи СРСР (адже це було так недавно!), зокрема репресії, яких зазнавали діячі культури та літератури, журналісти і вчені. Хіба це не Поети, ув’язнені злим лицарем? Поет не боявся ув’язнення, адже знав, що його вільні думи-чарівниці , його нащадки та послідовники допоможуть його магічному слову і далі поширюватись світом, нести не лише красу мистецтва, а й ідеї справедливості, рівності. Так само й громадські діячі XX сторіччя не соромились та не боятись висловлювати свою думку, знаючи, що правда переможе; навіть якщо прийдеться віддати за неї життя, — їхня справа не марна.

Ми пам’ятаємо цей непростий період в нашій історії і шануємо людей, які показали себе сміливими борцями за свободу. Але чи зникла ця проблема зараз? Вже постала «правда нова», яку ніби пророкувала нам видатна поетеса? Це непросте питання. Адже в нашій країні немає утисків з боку влади щодо журналістів, письменників, поетів. Кожен може вільно висловитись, навіть якщо його позиції не збігаються з чиєюсь думкою… Це на поверхні, але мені здається, що проблеми все-таки залишились… Кілька років тому в Україні було проведене і отологічне опитування серед працівників ЗМІ, в якому спитали, чи впливає політика редакції на думки, висловлені в дописах журналістів. І близько сорока відсотків відповіли, що впливає… На мою думку, причиною цього є не тільки «неправильна» політика редакції, а й спосіб мислення людей: ще й досі, А не побоювання з приводу висловлення своїх думок, підсвідомо ще боїмось сказати бодай слово всупереч. Я сподіваюсь, що з часом такий спосіб мислення, такий спосіб поведінки зміниться. Та він і зараз змінюється, тож часи правди нової, мабуть, не за горами…

Нещодавно я дізнався, що за звичайними для нас речами (телебачення, радіо, газети) ховаються цілі наукові галузі: психологія, соціологія, правознавство досліджують феномени, пов’язані зі ЗМІ. Кажуть, що журналісти не стільки відображують громадську думку, скільки творять її. І добре, якщо це Поет з «Давньої казки», який закликає людей до боротьби за справедливість. Але часто журнали та телебачення впливають на нас не зовсім позитивно. Крім того, я також дізнавався про важливе поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційного нападу» — коли відбувається спеціально зорганізований інформаційний вплив на глядачів… Виходить, коли спала боротьба між «правителями» та «поетами», загострилась боротьба між самими «поетами»?

Всі ті процеси, що мають місце в річищі впливу ЗМІ на людей, приховане протистояння чи тиск політики на журналістику — дуже складні і ми не можемо зовні їх осягнути, а відтак не можемо й знайти шлях розв’язання багатьох проблем. Але існують науковці: психологи, соціологи, правознавці та й просто і громадські діячі, які займаються і займатимуться цими проблемами. Тож розраховуємо на їхню компетентність та на нашу власну обачливість і чесність перед собою. Тоді, можливо, часи «нової правди» настануть дуже скоро.