Перша багатостороння міжнародна угода про Чорноморські протоки- Лондонська конвенція 1841 року підтвердила “древнє правило” і перетворила його в міжнародне зобов’язання. Таким чином, Туреччина й Росія втратили право, що належало їм, самостійно, двосторонніми угодами регулювати порядок допуску військових судів у Чорне море й виходу з нього. Росіянин військовий флот виявився замкненим у Чорному морі. Заборона ж військовим кораблям нечорноморських держав проходити в Чорне море не представляло для Росії значної цінності, тим більше, що воно передбачалося конвенцією лише на мирний час. Тим часом Туреччина, потрапляючи в усі більшу залежність від західноєвропейських держав, нерідко робила для них виключення з “древнього правила”. Це з’явилося одним з важливих спонукальних мотивів, що штовхнули царську Росію в 1853 році на війну з Туреччиною. Результати Паризького миру, що завершив цю війну, з’явилися наслідком військової поразки Росії й ознаменували виконання тих цілей і завдань, які поставили перед собою в Кримській війні західноєвропейські держави. Були підірвані не тільки вплив царату на Близькому Сході й Балканах, але й міжнародний престиж Росії як великої держави. У перспективному плані Паризький мир створив передумови для подальшої колонізації Близького Сходу європейськими державами, для фінансового й політичного поневолювання Туреччини Англією й Францією. Після цього миру російський уряд не ставило питання ні про повний розділ Туреччини, ні про захоплення Константинополя й проток: для цього не було ні сил, ні можливостей. В 1870 році російський уряд відмовився визнавати статті Паризького договору про “нейтралізацію” Чорного моря; Лондонська конвенція наступного року санкціонувала скасування цих статей. Однак режим чорноморських проток був визначений у цій конвенції майже на тій же основі, що й в 1841 році

Аж до 1-й світової війни російська дипломатія марне намагалася змінити невигідний для Росії режим чорноморських проток. Бували випадки, наприклад в 1891 і 1894 роках, коли турецький султан видавав фірмани на прохід росіян військових кораблів через Босфор і Дарданелли (без озброєння й без збройної охорони), але нечорноморські держави утрудняли одержання таких дозволів, а в період російсько-японської війни 1904-1905 гг. Великобританія влаштувала військово-морську демонстрацію поблизу Дарданелл, щоб перешкодити пропуску росіян військових кораблів із Чорного моря в Середземне й появі їх на Далекому Сході. Міжнародний нагляд над чорноморськими протоками був невигідний для Туреччини, тому що порушував її суверенітет, сприяв перетворенню Туреччини в напівколонію імперіалістичних держав, створював небезпечне для неї загострення відносин Сроссией.

Наприкінці 19-початку 20 століть найбільшим економічним і політичним впливом у Туреччині користувалися Великобританія й Франція. Але в роки, безпосередньо попередні 1-й світовій війні, значно зміцнилися й позиції Німеччини. Після вступу Туреччини в 1-ю світову війну на стороні Німеччини була підписана секретна англо-франко-російська угода 1915 року, що передбачає включення Константинополя (Стамбула) і чорноморських проток до складу Російської імперії. Ця угода була покликана зберегти зацікавленість правлячих кіл Росії в доведенні війни з Німеччиною до переможного кінця

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Радянська Росія оголосила про відмову від таємних договорів царського уряду, від угоди про Константинополь і чорноморські протоки. Навпроти, імперіалістичні держави поставили в порядок дня захоплення проток. По підписанні Мудросского перемир’я в 1918 році військово-морський флот держав Антанти ввійшов у чорноморські протоки. Через 2 роки Стамбул був окупований військами Антанти. Своє панування над Стамбулом і зоною чорноморських проток імперіалістичні держави використовували для здійснення збройної інтервенції на півдні Радянської Росії, а також (за допомогою грецької армії) для інтервенції проти Туреччини. Відповідно до підписаного султанським урядом Севрскому мирному договору 1920 року, питання про чорноморські протоки дозволявся на користь імперіалістичних держав

Севрский договір не набув чинності, тому що англо-грецька інтервенція в Туреччині зазнала поразки. Принципи рішення питання про протоки, що відповідали інтересам як Радянської Росії, так і Туреччини, були розроблені В. И. Леніним. Вони були зафіксовані в Московському договорі від 16 березня 1921 року між РСФСР і Туреччиною, що предусматривали вироблення міжнародного статуту Чорного моря й чорноморських проток конференцією “…з делегатів прибережних держав, за умови, що винесені нею рішення не нанесуть збитку повному суверенітету Туреччини і її столиці Константинополю”. Ідентичні статті були включені в Карський договір 1921 року й в українсько-турецький договір наступного року. На Лозаннской конференції радянська делегація вела наполегливу боротьбу за справедливе рішення питання про протоки. Ця конференція про протоки, підписана 24 липня 1923 року, установила, що зона чорноморських проток демілітаризується й оголошується відкритою для проходу будь-яких військових кораблів. Такий режим ставив чорноморські країни під погрозу агресії, тому Радянський Союз не ратифікував Лозаннскую конвенцію. У квітні 1936 року турецький уряд, розраховуючи на підтримку Великобританії, зацікавленої в залученні Туреччини в орбіту своєї средиземноморской політики й використанні турецьких військово-морських баз, запропонувало державам - учасницям Лозаннской конференції провести переговори для висновку нової конвенції про чорноморські протоки. У червні 1836 року в Монтре відкрилася міжнародна конференція по питанню про чорноморські протоки, що завершилася підписанням 20 липня нової конвенції. У ній ураховувалися, хоча й не повністю, інтереси чорноморських країн. Їм дозволялося проводити через чорноморські протоки будь-які свої кораблі при дотриманні встановлених правил проходу, у той час як допуск військових кораблів нечорноморських держав обмежувався тоннажем, класом і строком перебування в Чорне море; прохід військових кораблів воюючих держав заборонялася; Туреччина, у випадку свого вступу у війну або перебуваючи під загрозою війни, мала право дозволяти або забороняти прохід через протоки будь-яких військових судів

Під час 2-й світові війни 1939-1945 років Туреччина, оголосивши після нападу Німеччини на СРСР про свій нейтралітет, надавала фашистським агресорам можливість використовувати чорноморські протоки у своїх цілях. У світлі цих обставин Потсдамская конференція 1945 року визнала, що конвенція, укладена в Монтре, повинна бути переглянута. У наступному році СРСР приступився до переговорів і з Туреччиною, але турецький уряд відкинув радянські речення. В 1953 році радянський уряд заявило уряду Туреччини, що воно переглянуло свою колишню думку щодо зазначених речень. Таким чином, конвенція 1936 року залишається міжнародним актом, що регулює судноплавство в чорноморські протоках

1.2 Краса й недоліки Босфору

Босфор - майже сама вузька протока, його найменша ширина всього 700 метрів , що на 600 метрів менше ширини протоки Дарданелли. Босфор сам по собі не тільки дуже важлива протока для багатьох держав, але й дуже гарне місце. Люди, що проїжджають по цій протоці безупинно захоплюються його красою. Кораблі входять у нього немов у тісні ворота. Круті береги Босфору схожі на кріпосні стіни. Але подекуди вони знижуються, і в цих місцях селища спускаються прямо до води. Босфор - чудове, ні із чим не порівнянне видовище. Ця морська протока, облямована мальовничими зеленими берегами, нагадує величну ріку, те сужающуюся, те широко розливається. Тільки специфічний “солоний захід” морських бризів від хвиль, що набігають, так незвичайна блакить і прозорість води, як це буває в сонячні дні на Чорному морі, нагадують про те, що це морська протока

У стародавності Босфор називали восьмим чудом світла. Ще аргонавти, що пропливали через цю протоку на своєму судні, направляючись за золотим руном, захоплювалися його красою

Правда, верхній Босфор, відкритий північно-східним вітрам, трохи пустельний: тут менше рослинності, рідкі селища, розкидані по прибережних схилах. Але, починаючи від стародавніх фортець Румели-Хисари й Анадолу-Хисари, що коштують на протилежних берегах над самою вузькою частиною протоки, на тлі темної зелені все частіше й частіше з’являються будинку, палаци, заміські вілли

Pages: 1 2 3 4