Дописати раніше, ніж вмерти… М. Булгаков. Михайло Булгаков народився в столиці нашої країни. Отут у Києві, на Андріївському узвозі, і тепер вирує творче життя: вздовж дороги можна побачити десятки яток з різноманітними сувенірами, картинами, вишиванками. А навпроти - будинок № 13 і сам письменик власною постаттю: біля входу в літературний музей стоїть пам’ятник Вулгакову. Тремтливо підіймаюся східцями будинку. Здається, що йду в гості до давніх знайомих.

Вулгаков був сильною особистістю. За освітою він був лікарем і прекрасно знав симптоми й наслідки різних хвороб. І від, коли в нього виявилася така сама хвороба, як і в його батька (склероз нирок), і він точно знав, що з таким діагнозом на людину чекає повна сліпота й безпорадність, він вусі одне знаходив у собі сили для оптимізму. Його дружина, Олена Сергіївна, писала, що навіть у такому своєму стані він дуже хотів жити. Такий він був життєлюб! Звідки ж бралися в письменника сили? Можливо отут, у цьому будиночку на Андріївському узвозі знайдуться відповіді на запитання?

Велика батьківщина жила дружно й весело. Мати займалася вихованням дітей: смороду вивчали мови, вчилися музики, а ще до нестями обожнювали театр. Домашні постановки були гордістю Булгакових. У сім років Вулгаков написавши свою першу поему «Світлан», батьківщина підтримувала його в літературних починаннях і згодом йому доручалися постановки сімейних спектаклів. Алі й алгебра для Булга-кова була цікавою, і географія, і біологія. Він назбирав величезну колекцію метеликів, якові пізніше подарував Київському університетові. Майбутній письменник живе повним життям, кохання захоплює його ще в студентські роки, і без Тетяни Лашіи він не уявляє свого життя. Тільки одруження! І батьки нічого не можуть змінити, хоча розуміють, що це тільки юнацьке захоплення. Молоді весело проводять година. Життєві труднощі для них ніби не існують: не біда, що немає грошів на хліб, алі ж як тільки з’являється зайва копійка, раді потратити не на продукти, а на театр

Через багато випробувань пройшов майбутній письменник: після закінчення медичного - у Смоленську тьмутаракаиь; після повернення до Києва переживши зміну влади більше десяти разів; він не вірив більшовикам і приєднався до армії Денікіна, алі захворів на тиф і не зміг емігрувати до Константинополя. Це була частка. Тепер, після видужання, він працює в місцевому клубі. Отут з’являється думка про ті, щоб статі письменником. Професійним письменником.

У Москві на нього ніхто не чекав. Ні знайомих, ні друзів. Вусі сам. Непросто. Голодно й холодно. Справжня «Динволіада» - так назве свій збірник про поневіряння тієї години Вулгаков. Алі він не здається, і поступово в його життя входити, образно кажучи, квартира №50, де всі розширюється до «чорт знає як*х розмірів», Вулгаков створює величезний світ власних персойажів, які живуть у тихнув умовах, що й письменник, при тій самій владі, що й письменник. Його персонажі відкрито можуть говорити про недоліки життя, критикувати владові, обирати власні тими для своїх творів. І це довго не могло тривати. Цькування - вісь що чекало на письменника. Алі він не здається. Його Майстер у романі «Майстер і Мар-гарита» все-таки таки слабкіший за самого письменника, бо майстер намагався втекти від життя хоча б і в божевільню, а Вулгаков до останнього боровся.

Квартира Булгакова в Москві завжди була переповнена друзями. Смороду любили приходити до нього: було весело, галасливо й розумно. Алі навіть у ті часи, коли Вулгаков був в опалі та мало хто зважувався приходити до нього в гості, він вусі одне не втрачав сили духу. Писав «у стіл», алі писав, не здавався. Можливо, саме тому навіть Сталін не наважився запроторити Булгакова «на Соловки» і вісім разів дивився його «Зойчину квартиру».

За сатиричним розмахом Вулгаков схожий на Гоголя. Він дуже любив свого старшого літературного вчителя, і в його щоденниках є слова: «Укрий мене, Учитель, шинеллю своєї». Вже після смерті це прохання Булгакова здійснилося майже в прямому смислі - камінь з могили Гоголя був використаний для пам’ятника Булгакова. Можливо, щасливий збіг обставин. Скоріше - закономірність. Адже Булгаков - представник «магічного реалізму», і ті, що для одних магія, для нього було реальністю. Навіть після смерті він довів, що мі живемо в незвичайному світі й що сильні особистості завжди перемагають. Булгаков був переконаний, що честь, духовність, людяність мають бути правилами життя. Любов і співчуття мають перемагати. Підлість і боягузтво має бути покараним. Якщо справдилося вусі, про що писав Булгаков, те, сподіваюсь, справдяться й ці вічні духовні цінності, і людство почне жити за законами добра й любові. Духовні цінності мають статі культом, так саме, як культом для нас є Булгаков