Мистецтво й література модель утвору життя

Якесь хвилювання, хвилю організму художник нестримно прагне винести зовні, запам’ятати матеріальними засобами, закріпити в зовнішнім середовищі. У творчості виражається потреба розширення себе за межі своєї природно-ограниченной форми; мистецтво – мрія про нове тіло, розширеному й вічному

Сюди ж ми приєднаємо й погляд Федорова на мистецтво як спробу мнимого відродження. Мислитель виводив початок мистецтва з похоронних обрядів, відспівування, спроби удержати вигляд померлі в мальовничому або скульптурному зображенні, тобто відновити його хоча б мнимо, штучно, і ця потреба – у нескінченно, що ускладнився виді, від епічного мистецтва, довгого переказу про героїчні діяння наших предків, до сучасних форм – проникаетвсе мистецтво: ту кристалізацію текучих, минущих життєвих форм у прекрасне й вічні, то відродження й запечатление колишнього й що жило, те творче промацування нових форм життя, що відбувається в ньому. Мистецтво – прообраз воскресительного акту, і навіть самого його типу реалізації: творче творення замість народження (сублімація еротичної енергії в мистецтві), нарешті, відновлення життя як би “із себе”, народження із себе наших батьків і матерів (у мистецтві із себе, із хвилювань організму конструюється нова форма).

“Закони руху потоку образів – вихрів уяви, що заправляють поетичною творчістю, однорідні із законами сновидіння, сновидческого уяви”. Внутрітілесність простору (сновидческого, а далі й художнього) виражає особливий построительний принцип форм, що є в сні, – пейзажів, сполучень живих образів і т.д., які являють собою накладення (шляхом дзеркального збільшення) тілесної схеми сплячого (звоїв і контурів його тіла). У творчості ж “оскільки коло вільного прояву ліричних хвиль, що виливаються, починає здаватися необмеженим, остільки, природно, зникає, стирається та умовна риса, що відокремлює ізольоване “тіло”, крихітний шматочок “внутрішнього” миру від чужої й давящей “зовнішньої” середовища. Зір остаточно тріумфує над дотиком”.

Космос, космічне й у художньому й у філософській свідомості найчастіше представлялися втіленням безмежному, абсолютному, недоступного обмеженому людському розумінню, були предметом глибинної медитації, високого замилування, змішаного із трепетом жаху перед безоднею буття. Споглядання висікало з людини іскри філософської самосвідомості: як я малий, незначний, тлінний, а він, космос, великий і вічний; або: я сам – мікрокосм, часточка, родинна величезному Цілому, як добре злитися з ним у невимовному почутті єднання зі стихіями миру, аж до хаотичної його підоснови! Споглядальне відношення або екстатично-релігійне переживання єдності людини й космосу, що йде в глибоку стародавність, переважали тисячоріччя й століття. І тільки з Федорова й Ціолковського й інших мислителів-космистов у філософію й науку входить вимогу перетворювальної активності з боку людства (так сказати, соборного мікрокосму), спрямованої на макрокосм

Розробляючи свій проект регуляції, Федоров із самого початку підкреслював невіддільність Землі від космосу, тонкий взаємозв’язок, що відбувається на нашій планеті із цілим Всесвіту. У ХХ столітті дослідження земно-космічних взаємозв’язків стало вже цілим напрямком у науковій творчості. Обробка величезного статистичного матеріалу показала, що періоди стихійних лих, епідемічних і інфекційних захворювань збігаються із циклами сонячної активності. У ході ж подальших досліджень були виявлено: біологічні й психічні сторони земного життя пов’язані з фізичними явищами космосу: подібно чуйному нервовому вузлу, кожна живаючи клітка реагує на ту “космічну інформацію” (термін, уведений Вернадським), що пронизує її “великий космос”. Саме явище життя на Землі – продукт діяльності всього космосу, тут, як у фокусі, зосередилися й переломилися його промені, що творять

Один з учнів Вернадського – український академік Н.Г.Холодний узвичаїв активно-еволюційної, космічної думки нове світоглядне поняття, назване їм антропокосмизмом. Антропокосмизм у Холодного протиставляє себе антропоцентризму, цьому “первородному гріху” людської думки, що не тільки ставить людини в центр світобудови, але й відриває його від природи, від своїх “менших братів” по еволюції, від космосу. Антропокосмическое розуміння зводить людини з його трону винятковості, бачачи в ньому “одну з органічних складових частин” і етапів розвитку космічного цілого. Затверджуючи споріднення людини з іншими життєвими формами й силами, навіть своєрідний “борг” перед ними (виносившими його до буття), антропокосмическая установка відкидає гординное скорення цих сил. Так, людина не є якусь суверенну й автономну істоту у світобудові, вона невіддільний від доль космічного розвитку, але виникає й зворотна залежність: людина “стає одним з потужних факторів подальшої еволюції природи в населеному їм ділянці світобудови, і притім фактором, що діє свідомо. Це накладає на нього величезну відповідальність, тому що робить його прямим учасником процесів космічного масштабу й значення”. У свідому еволюцію Холодний включає й “біологічний (а отже, і психологічний) прогрес людства”, що “у цей час більш, ніж коли-або раніше, невіддільний від прогресу соціального”. “На ще більш високий щабель еволюції” людини зможуть підняти “його розум, вільна воля й моральні ідеали”.

У доповіді “Вивчення явищ життя й нова фізика” Вернадський порушила питання про гостре протиріччя, що виникло між “свідомістю миру”, що лежить у глибині людини, і “його науковою картиною”, що панував ряд сторіч, що була заснована на фізико-хімічних явищах і до них же намагалася в остаточному підсумку звести й життя, і свідомість. Тільки релігія й філософія в різному ступені й кожна по-своєму якщо не дозволяли, то як би вгамовували це протиріччя, відповідаючи прагненням людського серця, внутрішньому переконанню в особливому значенні життя, унікального “я”. Новий імпульс своєму розвитку філософська й релігійно-філософська думка одержала від еволюційної теорії, але остання проте так і не ввійшла в наукову картину космосу, тому що в останньої “немає місця життя”.

Сюди ж треба віднести й “космічну філософію” К.е.Ціолковського, що розвивалася їм у серії філософських робіт. Ціолковський називав себе “найчистішим матеріалістом”. Він дійсно визнавав існуючий у Всесвіті одну субстанцію й одну силу – матерію в її нескінченному перетворенні: “Цими явищами синтезу й аналізу відбувається вічний круговорот матерії – те утворюючого сонця, те розкладницький їх в ефір і дуже розріджені, невидимі маси… Але крім цього коливального, або повторюваного (періодичного), руху можливо загальне ускладнення матерії, так що періоди трохи відрізняються друг від друга, саме всі большею й большею складністю речовини. Є чи кінець цьому ускладненню й чи не почнеться знову спрощення – невідоме”. У космистов християнської орієнтації, починаючи з Федорова, за основу буття береться спрямована лінія розвитку (до речі, більше отвечающая сучасним фізичним поданням). При їхній онтологічній передумові (вірі) мир повинен мати початок, бути спрямованим або одержати свідомий напрямок, прагнути до якоїсь доконаної крапки, що уже у свою чергу розпустить концентричні промені нового буття (сверхжизнь і сверхсознание, вічність). Це, безумовно, еволюційна, (у біологічному плані), історична, архетипически висловлена в християнській моделі миру. Ціолковський, приймаючи кругообіг, як самий загальний тип розвитку, все-таки визнає в ньому величезні відрізки висхідного, що ускладнюється розвитку, але з наступним “розкладанням”, “спрощенням”, поверненням у більше елементарну форму й знову – новим витком ще більшого ускладнення, і так нескінченно. Ціолковський уявляв собі Всесвіт єдиним матеріальним тілом, по якому нескінченно подорожують атоми, що покинули смертні тіла, що розпалися, атоми, які і є неразрушимие “первісні громадяни”, примітивні “я”. Теперішнє блаженне життя для них починається в мозку вищих, безсмертних суть космосу, притім що величенні проміжки “небуття”, знаходження в нижчому матеріальному виді, начебто й зовсім не існують. Гарантією досягнення безсмертного блаженства для мозкових атомів стає знищення в масштабах Землі й космосу недосконалих форм життя, підданих стражданню, куди ці атоми могли б потрапитися

Pages: 1 2

Збережи - » Мистецтво й література модель утвору життя . З'явився готовий твір.

Мистецтво й література модель утвору життя





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.