Знаменитий письменник, музикант і живописець Эрнест Теодор (Амадей) Вільгельм Гофман народився в 1776 році в Кенігсберзі, де й виховувався спочатку під наглядом свого дядька, і вже в дитинстві виявив чудові здатності до мистецтв, особливо - до музики. Вчасно його студентства в кенигсбергском університеті ставиться нещасна любов, що мала великий вплив на всю його життя

Він зблизився з молодою дівчиною з вищого суспільства, який давали уроки музики; хоча схильність була взаємна, але нерівність зовнішнього положення змусило його відмовитися від усяких надій. Тому, по виходу з університету, він вирішив покинути Кенігсберг і надійшов на службу дрібним чиновником у Глогау, а потім у Познань. Тут видання гумористичних листків, у яких він відтворив у смішному виді всі познанское суспільство, наробило йому багато неприємностей, і він був переведений у Плоцк, а потім у Варшаву. Ще в Познані він .женився на одній польці, від якої мав дочку. По занятті Польщі французами, в 1806 році, Гофман повинен був залишити службу й протягом багатьох лет перебував у самім тяжкому матеріальному становищі, даючи частки уроки музики й диригуючи оркестром досить бедного бамбергского театру. Це тяжке становище окончилось в 1815 р., коли Гофман одержав гарне місце в Берліні, де він і залишався до своєї смерті, що пішла в 1822 р. До цього часу (1815-1822 р.), незважаючи на безладне життя, що він тоді вів, ставляться всі його більше чудові поетичні добутки

Одним із кращих, безсумнівно, повинне визнати казку про «Золотий горщик», пропоновану нами нижче. Істотний характер поезії Гофмана, що виразився в цій казці з особливою ясністю й цілісністю, складається в постійному внутрішньому зв’язку й взаємному проникненні фантастичного й реального елементів, причому фантастичні образи, незважаючи на всю свою примхливість, є не як примари з іншого, далекого миру, а як інша сторона тієї ж самої дійсності, того ж самого реального миру, у якому діють і страждають живі особи, виведені поетом

Тому, тому що повсякденна дійсність має в Гофмана завжди й постійно, а не випадково тільки, деяку фантастичну підкладку, ця дійсність, окремо взята, при всій природності своїх осіб, образів і положень (природності, який міг би іноді позаздрити сучасний натуралізм), постійно дає почувати свою неповноту, однобічність і незакінченість, свою залежність від чогось іншого, і тому, коли це інше (містичний або фантастичний елемент), сховане властиве у всіх явищах життя, раптом виступає на денне світло в ясних образах, те це вже не є явище deus ex machina, а щось природне й необхідне по суті при всій чудності й несподіванці своїх форм

У фантастичних оповіданнях Гофмана всі особи живуть двойною життям, поперемінно виступаючи те у фантастичному, то в реальному світі. Внаслідок цього вони або, краще сказати, поет - через них - почуває себе вільним, не прив’язаним винятково ні до тієї, ні до іншої області. З одного боку - явища й образи вседенного життя не можуть мати для нього остаточного, цілком серйозного значення, тому що він знає, що за ними ховається щось інше; але, з іншого боку, коли він має справу з образами з миру фантастичного, то вони не лякають його як чужих і невідомих примар, тому що він знає, що ці образи тісно пов’язані з повсякденною дійсністю, не можуть знищити або придушити її, а, навпроти, повинні діяти й проявлятися чрез цю же дійсність. Таким чином, фантастичний елемент є в Гофмана олюдненим і натуралізованим; і якщо присутність цього елемента дозволяє поетові ставитися вільно до реального миру, то у визнанні цього останнього з його законними правами він знаходить точку опори для такого ж вільного відношення до елемента фантастичному; він не подавлений, не зв’язаний їм, може вільно грати з ним. Ця подвійна воля й подвійна гра поетичної свідомості з реальним і фантастичним миром виражається в тім своєрідному гуморі, яким перейняті твори Гофмана й особливо його казки. Цей глибокий гумор можливий тільки при зазначеному характері поетичного світогляду, тобто при рівносильній присутності реального й фантастичного елемента, що звільняє свідомість поета, що виражається в цій своїй волі як гумор