Говорячи про якості якої-небудь людини, визначаючи його характер, оцінюючи як особистість, чомусь завжди згадують про його приналежність до певної національності, говорять, як зараз модно, про національний менталітет. Герої літературних романів - не виключення. А що таке - російська душа? Що містить у собі це поняття? Звичайно, говорячи про героїв роману «Євгеній Онєгін», можна розповідати про любов до рідної природи, згадуючи рядка про зустріч світанку, про довгі прогулянки по лісах і лугам Михайлівського й Тригорського, по берегах Сороти - не даром же поет щедро дарував героям свої улюблені місця. Можна згадати, що «Тетяна вірила преданьям // Простонародної старовини», розповісти про вірність національним традиціям, про чудесний сон Тетяни. Але, напевно, т же саме можна сказати й про інших пушкінських провінційних панянок. Тоді чому ж саме вона - «головна героїня», «улюблена героїня», так ще й «милий ідеал»? Вона навіть по-російському писати не вміла, і те самий, заповітний лист Пушкіну довелося перекладати із французького.
Напевно, є в кожного народу свої риси, властиві тільки йому традиції, які не визначаються соціально-економічними етапами розвитку, які не відняти при яких завгодно випробуваннях. Ми бачимо щирість першого почуття Тетяни, її сміливість і рішучість. Ми знаємо, що вона пронесе його в серце через все життя: «Я вас люблю (до чого лукавити?)» Ми віримо її словам і не чекаємо нічого іншого, коли вона згадує про юність:
А мені, Онєгін, пишність ця,
Гарного життя мішура,
Мої успіхи у вихрі світла,
Мій людний будинок і вечори,
Що в них? Зараз віддати я рада
Все це дрантя маскараду
Весь цей блиск, і шум, і чад
За полицю книг, за дикий сад,
За наше бідне житло,
За ті місця, де в перший раз,
Онєгін, бачила я вас,
Так за смиренний цвинтар,
Де тільки хрест так покров галузей
Над бідної нянею моєї! Особисті переживання Тетяни говорять про те, що вона, дочка свого народу, вірна його принципам і традиціям. Згадаєте її розмову з нянькою:
У наші лета
Ми не чули про любов;
А те б зігнала зі світла
Мене покійниця свекруха.
Тетяна навіть у чомусь повторює долю кріпосної няньки: заміжжя без любові:
Зі слізьми заклинань
Молила мати; для бідної Тани
Всі були жереби рівні…
Я вийшла заміж.
У чомусь її хрест навіть важче: вона не забула (і ніколи не забуде!) першу любов, вона знову бачить улюбленого - тепер уже в її ніг. Але адже не можна, з погляду героїні, відплатити злом людині, що нічого не зробив тобі поганого й любить тебе. Крім того, для Тетяни зовсім не порожній звук честь і вірність
Я вас люблю (до чого лукавити?),
Але я іншому віддана
Я буду століття йому вірна.
Можна не сумніватися, якщо чоловік, навіть нелюбимий, попадає в лихо, Тетяна буде поруч із ним, буде піклуватися, підтримувати. Поїде в суворий Сибір, як це робила Марія Миколаївна Волконська - теж «милий ідеал» поета, його романтичне юнацьке захоплення.
Виходить, вірність і розуміння честі, любов і жертовність заради іншої людини - от ті риси, що визначають, на мій погляд, у романі Пушкіна душу його улюбленої героїні
Збережи - » Міркування над романом Пушкіна «Євгеній Онєгін» - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.