Недарма про Індійський океан біжить худа слава. Самі досвідчені, посивілі в плаваннях “морські вовки” і ті ставляться до нього із шанобливою повагою й навіть із деяким марновірним страхом, особливо у відомі пори року, коли на ньому лютують жорстокий, навідний трепет урагани. І горі плавцю, що на нещастя або по необережності попадає в центр циклона. У цьому вихрі, що крутится, у цьому вирі, що біснується, немає кораблю порятунку. Немов малу тріску, закрутить його серед розлютованих, стіною хвиль, що піднялися, і бездонна водяна могила поглине судно з усіма його заціпенілими від розпачу мешканцями. Чимало судів щорічно пропадає в такий спосіб без звістки, і чимало зліз проливається про безвісно загиблих трудівників морячи

Грізний Індійський океан навіть тоді, коли він не вибухає сказом урагану. Він постійно гарчить, точно загрожуючи сміливим морякам. Але, незважаючи на ці погрози, вони все-таки безстрашно зневажають його на своїх судах і, у міру успіхів знання й техніки, усе менш і менш його бояться, уміючи витримувати знамениті урагани на відстані від згубного його центра. Тільки помилка або старість судна загрожують небезпекою