Микола Гумилев – поет рідкої індивідуальності

Спадщина, особистість, доля Миколи Степановича Гумилева (1886-1921) – поета рідкої індивідуальності – викликає зараз пекучий інтерес. Та й не може бути інакше. Його творчість завжди залучала чарівною новизною й сміливістю, гостротою почуттів, схвильованою думкою. Життя – мужністю й силою духу. Але довгі десятиліття вірші Гумилева не перевидавалися. Ім’я його лише зрідка згадувалося

Гумилев був необґрунтовано прилічений до учасників контрреволюційного руху й розстріляний. Загинув 35-ти років. Короткий, насильно перерваний на творчому зльоті шлях. Але дивно, неповторно яскравий! Спочатку ніщо не передвіщало переломів долі. Народився Гумилев у сім’ї корабельного лікаря в Кронштадті. Учився в гімназії Царського Села. Потім ненадовго (1900-1903) їхав (нове призначення батька) у Грузію. Повернувшись, закінчив (1906) Миколаївську Царскосельскую гімназію. Однак уже перебування в ній не було звичайним. Природні для юнака інтереси й заняття відразу відтіснило напружене внутрішнє життя. Усе визначило рано прокинулося, хвилююче покликання поета. Ще в 1902-м «Тифлисский листок» опублікував перший вірш Гумилева – «Я в ліс біг з міст…». А в 1905 році в гімназії з’явилася книга віршів – «Шлях конквістадорів». З тих пор автор, як сам пізніше помітив, віддався «насолоді творчістю, таким божественно-складним і радо-важким». Відкривалися таємниці рідного слова – талант художника стрімко розвивався. Один за іншим ішли його поетичні збірники: 1908 рік – «Романтичні квіти». 1910-й – «Перли». 1912-й – «Чуже небо». 1916-й – «Сагайдак». 1918-й – цілих два: «Багаття», «Порцеляновий павільйон» і більша поема «Мик». 1921-й – знову два: «Намети» і «Вогненний стовп». Писав Гумилев і прозу, драми, вів своєрідний літопис поезії свого часу, займався теорією вірша, відгукувався на явища мистецтва інших країн. Воістину важко зрозуміти, як настільки багатогранну діяльність умістили якісь півтора десятка літ

Творча уява розбудило в Гумилеве неутолимую спрагу пізнання миру. Сміло ламав поет звичні норми життя. Не встиг приїхати в Сорбоннский університет (1907) для вивчення французької літератури, як покинув Париж. Мрія побачити загадкові, нецивілізовані землі заволоділа ім. У Цервую поїздку Гумилев відвідав лише міста: Стамбул, Измир, Порт-Саїд, Каїр. Але пережите залишило в душі незгладимий слід

Дружина старшого брата – Олександра Андріївна Гумилева – згадувала: «Про цю мрію (поїхати в Африку) поет написав батькові, але батько категорично заявив, що ні грошей, ні його благословення на таке «екстравагантну подорож» він не одержить до закінчення університету. Проте Коля, незважаючи ні на що, в 1907 році пустився в шлях, заощадивши необхідні засоби із щомісячної батьківської получки. Згодом поет із захватом розповідав про всім баченому: як він ночував у трюмі пароплава разом з пілігримами, як розділяв з ними їхню вбогу трапезу…»

Що це – хлоп’яче прагнення до пригод? Аж ніяк немає. В 1908 році Гумилев знову направився в Африку, цього разу добравшись до Єгипту. А на початку 1910 року нарешті побував у центрі материка – в Абіссінії. Причому досяг її в жахливому стані – у порваному одязі, зі збудженими очами, хворою ногою, про що повідомив поетові М. Кузмину. Першим знайомством з ефіопами захоплення Африкою не скінчилося. По власному почині Гумилев організував експедицію (1913) в Абіссінію. Недавно знайдений щоденник цієї подорожі свідчить про тяготи й позбавлення шляхи, спілкуванні з місцевими жителями, їхньому побуті, традиціях, абиссинской природі. Не випадково Гумилев в одному зі своїх віршів писав про петербурзький музей етнографії:

  • У годину, коли я утомлюся бути тільки поетом,
  • Нічого не знайду я отрадней його.

У щоденнику є й досить точні спостереження про соціальний стан Африки: «Скільки років англійці зайняті скоренням Сомалійського півострова й дотепер не зуміли просунутися навіть на сто кілометрів від берега. І в той же час не можна сказати, що Африка не гостинна,- її ліси дорівнює відкриті для білих, як і для чорних, до її водопоїв, за мовчазною згодою, людина підходить раніше звіра. Але вона чекає саме гостей і ніколи не визнає їхніми хазяями». Може виникнути питання: чому саме Африка? Звичайно вважають, що Гумилев прагнув тільки до екзотики. Але В. Брюсову він пояснив своє тяжіння до далеких країн по-іншому: «…думаю виїхати на півроку в Абіссінію, щоб у новій обстановці знайти нові слова». Про зрілість поетичного бачення невідступно думав Гумилев. І всюди відважно шукав випробувань

У першу світову війну він пішов добровільно на фронт. На його думку, так повинні були надходити всі чесні люди. Але Гумилев ніколи не ідеалізував кривавої військової машини. Коли представляєш життя Гумилева, те важко звільнитися від відчуття якихось фаталістичних його схильностей. В Африці він пролазив через вузький хід печери, застрягти в якій значило замурувати себе заживо. На війні брав участь у найстрашніших маневрах. І багато разів в інших ситуаціях випробовував долю. Але чисто зовнішнє враження від відомих фактів якось не погодиться зі зрілою творчістю Гумилева. У поезії цього років виникає фігура самотньою, захопленою глибокою думкою людини. У вірші, що довгі роки тлумачили чи ледве не як гімн мілітаризму, укладене сумне прощання з коханої, а наприкінці й з усім сущим:

  • Туди б піти, покинувши мир лукавий,
  • Дивитися на широчінь води, на піднебіння широчінь…
  • У той золотий і білий монастир!

Тут відзвук реальної драми Гумилева – його розриву із дружиною – Ганною Андріївною Горенко (А. Ахматовій). Тема нелегких відносин з нею проходить хворобливою нотою через багато поетичних циклів. Не був щасливий Гумилев і в шлюбі з Ганною Миколаївною, уродженої Энгельгардт. Неміцним виявився сполучник із друзями молодості. Причина розчарувань швидше за все криється в характері Гумилева. Але від цього йому було не легше. Тим неудержимее, самоотреченнее віддавався він своєму пошуку сенсу життя вискусстве.

На Батьківщину (після поїздки на солоникский фронт) поет повернувся лише у квітні 1918 року. І відразу ввімкнувся в напружену послу Жовтневої революції діяльність по створенню нової культури. Гумилеву було що передати своїм учням. Він читав лекції в Інституті історії мистецтв, плідно працював у редколегії видавництва «Всесвітня література», заснованого М. Горьким, у комісії із проведення так званих «інсценівок культури», у семінарі для пролетарських поетів, займався художніми перекладами. А в 1921 році, незадовго до загибелі, був вибраний головою петроградського відділення тодішнього Всеросійського Сполучника письменників. Збереглося тепле відкликання Горького про участь Гумилева у великій і шляхетній праці. Здавалося б, не було причин для трагічного результату. А він уже наступав

До антирадянського змові В. Н. Таганцева був прилічений Гумилев. Зараз стало відомо, що він знав багатьох учасників цієї групи, носам їхнім закликам не випливав. Можна тільки припустити, яку лиховісну роль зіграло тут звичне для нього безкомпромісне поводження. І поета не стало. Однак почуття, думки, відкриття залишилися з нами й для нас у хвилюючому слові Гумилева. Похмурою ознакою сприймаються рядки, створені їм у зовсім, зрозуміло, не дотичних трагічної долі обставинах («Я и Ви» – збірник «Багаття»):

  • И вмру я не на постелі
  • При нотаріусі й лікарі,
  • А в якої-небудь дикої щілини,
  • Утонувшей у густому плющі

Звідки й чому таке жахливе передчуття? Як прийшов до нього ніколи дзвінкий і молодий голос? Відповідь – у творчості. Воно мало свою напружену й непросту динаміку руху. Всі гіркі роки замовчування поета в нього були вірні шанувальники й послідовники. Кожний з них відкривав «свого Гумилева». Його досвід був по-різному близький И. Тихонову, Э. Багрицкому. Багато учасників Великої Вітчизняної війни встановили з поетом своє «братерство». Цей процес має й буде мати багату перспективу. Права була А. Ахматова, хоча, здається, занадто вільно зіставила Гумилева з італійським живописцем Модельяни, коли писала: «А жити ним обом залишилося приблизно по трьох року, і обох чекала голосна посмертна слава».

  • «Росія – моя. Ти, розумієш,- моя!..»

Збережи - » Микола Гумилев – поет рідкої індивідуальності . З'явився готовий твір.

Микола Гумилев – поет рідкої індивідуальності





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.