Саме Пушкін показав, що поезія полягає не тільки в римі. Поезія народжується зі спостережень і переживань поета. У його творчості знаходять своє відбиття всі явища навколишнього життя. Джерелом його натхнення стало саме життя у всій її повсякденності. Тема волі й вільності є однієї з головних тем у лірику А. С. Пушкіна. Для нього зміст, вкладений у поняття волі, стає своєрідною крапкою відліку. Починаючи з “Лициния”, поет присвячує свої кращі добутки волі.

У різні періоди своєї творчості поет по-різному пояснює поняття волі, розуміє значення її в житті суспільства, у своєму особистому житті. Цю тему допомагають зрозуміти й розкрити наступні вірші: “Вільність”, “До Чаадаєва”, “В’язень”, “У глибині сибірських руд…”, “Село”.

Після закінчення ліцею Пушкін пише оду “Вільність”. Вільнолюбна атмосфера ліцею зробила на нього величезний вплив. Вірш був написаний в 1817 році. Ще на самому початку Пушкін заявляє, на честь кого написана ця ода:

Хочу оспівати Волю миру,

На тронах уразити порок…

Головна думка цього вірша полягає в тім, що закон повинен бути вище всього, а влада повинна підкорятися йому. Пушкіна розуміє, що не тільки царі не повинні панувати над законом, але й народ не повинен переступати його. У цей період Пушкіну були близькі по поглядах і переконанням майбутні декабристи, і у вірші “Вільність” він відкрито призиває пригноблених людей боротися за волю. У ньому Пушкін не тільки дорікає й засуджує володарів, але й стосується самого Олександра I. У вірші присутнє багато протиріч, але воно є одним з головних добутків, що розкриває тему волі. Воно призиває й до боротьби, і заклик цей звернений до пригнобленого:

…Тирани миру! тріпотіть!

А ви, мужайтеся й внемлите,

Повстаньте, занепалі раби!

Вірш “В’язень” було написано в 1822 році. Це один з романтичних віршів, написаних на тему волі. Пушкіна розповідає про себе як про в’язня, що нудиться в темниці. Поет у посиланні, воно відірвано від друзів, близьких, за ним постійно стежать, навіть на волі він почуває себе в’язнем у темниці:

Сиджу за ґратами в темниці сирої…

Пушкін називає орла “мій смутний товариш”, адже обоє вони в неволі, обоє прагнуть до волі. Вірш відбиває настрою передових людей епохи, їхній протест проти самодержавства. Ці думки близькі й народу, боровшемуся за своє звільнення.

Наступне не менш яскравий добуток - послання “До Чаадаєва”. Він дружив із Чаадаєвим - зовсім дивною людиною, що видається філософом. “Ти був цілителем моїх щиросердечних сил”, - сказав про нього поет. Пушкіна й Чаадаєв мріяли про звільнення Росії від гніта самодержавства. Але Чаадаєв не був упевнений у швидкому здійсненні їхніх надій. У цьому вірші триває тема волі й вільності:

Поки свободою горимо,

Поки серця для честі живі,

Мій друг, вітчизні присвятимо

Душі прекрасні пориви!

Декабристи широко використовували послання в революційних аркушах. Наприкінці цього вірша Пушкін висловлює свої кращі надії на світле майбутнє:

…зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну…

Любов до Батьківщини в Пушкіна нерозривно пов’язана з боротьбою за її волю. Почуття, висловлені у вірші, знаходять точне і яскраве відбиття в словесних образах. По-новому звучить тема волі в лірику Пушкіна після подій 14 грудня 1825 року. Багато хто із друзів поета були на Сенатській площі в день повстання, присвятили себе служінню Батьківщині. У своєму вірші “У глибині сибірських руд…” він звертається саме до цих чудесних і сміливих людей.

Тісна дружба зв’язала його з декабристами Пущиним і Рилєєвим. Він намагається підтримати своїх друзів, він вірить у їхнє звільнення. Пушкіна важко переживав розлуку з товаришами. Друзям були присвячені вірші “До Чаадаєва”, “У глибині сибірських руд…” і багато хто інші.

Поет не міняв свої погляди, бажаної волі не почував, сильно тужив за друзями-декабристам. Пушкіна співчутливо ставився до засланих декабристів, брав участь у проводах їхніх дружин у Сибір і передав з ними свої вірші, серед них було послання Пущину й послання в Сибір, “Дум високе стремленье” - думи про волю, про щастя народу. Пушкіна вірить: “не пропаде ваша скорботна праця”, за який ці мужні люди віддали свої життя. Найдуться люди, які будуть продовжувати їхню боротьбу за волю. Поет завершує вірш упевненістю в перемозі:

Окови тяжкі впадуть,

Темниці зваляться - і воля

Вас прийме радісно у входу,

И брати меч вам віддадуть.

Від імені декабристів Пушкіну відповів Одоєвський:

_ Наша скорботна праця не пропаде:

З іскри займеться полум’я.

Вірш “Село” було написано в 1819 році. Воно складається із двох частин. У першої сільська місцевість описується як райський куточок, де можна знайти спокій і натхнення. Але друга частина зовсім іншого характеру. Вона повністю суперечить першої. У цій частині Пушкін викриває жорстоке кріпосництво.

Пушкін угадав проблеми наступних століть. Це був теперішній поет, що будить добрі почуття в душах людей. Пушкіна переміг час і простір. Він був невизнаним генієм. Його епоха усе далі від нас, а його добутки як і раніше актуальні. І, по-моєму, сьогодні особливо необхідно всім читати книги цього безсмертного творця, щоб виховати в собі теперішньої людини.

Збережи - » «Мій друг, вітчизні присвятимо душі прекрасні пориви!» (2) - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.