Недавно я перечитала казку “Маленький принц” Антуана де Сент-Екзюпері, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 яку вперше читала в дев’ять років. І як тоді, я випробовувала радість, читаючи цей чудовий добуток. Герой оповідання - Маленький принц, людина, що прилетіла з малюсінького астероїда, де в нього було три вулкани й троянда, що він дуже любив, де він був щасливий. Маленький принц пустився в подорож, щоб знайти друга. На Землі він його знайшов. Це був рудий Лис, дикий, самотній, бажаючий мати хазяїна. І Маленький принц його приручився

Але Маленький принц повинен був іти, а Лис - залишитися. Тепер Маленький принц не міг жити без друга, потрібний був той, хто займе місце Лиса в його серце. І він попросив льотчика намалювати баранчика. Для Маленького принца новий друг не іграшка, яку можна викинути, награвшись, це - частина його життя

Як боляче, як шкода бачити бездомних тварин, викинутих на вулицю колишніми хазяями. Але для бездомного пса прогнавший його завжди залишається хазяїном, йому назавжди віддана вірність і прихильність. У серце тварини немає місця злості, образі, злопамятности. Часто буває, що зневіреної людини, що коштує на краю прірви, не люблячого нікого й ніким не улюбленого, рятує віддане йому істота, своїм пещенням і вірністю розтоплює лід у серце, повертає до життя. Я вважаю, що зрадити людини й прогнати тварина - учинки рівною мірою жорстокі

Тому я призиваю людей до відповідальності за ті, хто був ними приручений. Не виганяйте їх, будь ласка, на вулицю. Будьте як Маленький принц- людин з маленької планети з більшим гарячим серцем