МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ КАТЕГОРІЇ ІНСТРУМЕНТАЛЯ ЯК САМОСТІЙНОЇ КАТЕГОРІЇ НЕПРЕДИКАТНОГО ТИПУ | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ КАТЕГОРІЇ ІНСТРУМЕНТАЛЯ ЯК САМОСТІЙНОЇ КАТЕГОРІЇ НЕПРЕДИКАТНОГО ТИПУ

Різні аспекти проблеми встановлення, виділення й опису лінгвальних категорій взагалі та словотвірних зокрема залишаються актуальними в сучасному мовознавстві. Вони представлені у працях О. К.Безпояско [1978], О. В.Бондарка, К. Г.Городенської [1994], М. Докуліла, І. І.Ковалика [1980, 1987], Р. С.Манучаряна [1981], В. В.Мартинова [1982], О. І.Моїсеєва.

Їх актуальність визначається зосередженням уваги мовознавців на функціональному вивченні мовних одиниць і явищ. Інтерес лінгвістики до вивчення смислової сфери мови, синтаксичне пояснення природи дериваційних процесів уможливили вичленування словотвірних категорій іменника семантико-синтаксичного походження, серед яких виділяється категорія інструменталя.

Дана проблема має зв’язок із важливими теоретичними завданнями, а саме: з’ясування співвідношення формально-граматичної і семантико-граматичної структури морфологічних і синтаксичних одиниць, поглиблення знань про механізм відбору норм активних одиниць і варіантів; подальшого з’ясування проблем синонімії, омонімії, варіювання суфіксів; більш суворої формальної регламентації термінів на позначення знарядь дії; лексикографічної фіксації цих термінів.

Вивченням словотвірної іменникової категорії інструменталя займалися Л. І.Васильєва, І. Р.Вихованець, К. Г.Городенська, А. Дементьєв, Є. А.Карпіловська, Н. Ф.Клименко, А. В.Мамрак, Л. А.Мурзіна, В. П.Олексенко, О. О.Погрібна, Л. О.Родніна, В. Д.Семиряк, Н. В.Снєжко, В. П.Токар, Л. Г.Шпортько. У дослідженнях цих авторів розглянуто лексичну та граматичну семантику, словотвірний потенціал категорії інструменталя, подано її загальну характеристику.

Серед невирішених частин загальної проблеми – аналіз умов і особливостей згортання семантико-синтаксичної структури речення у поверхневій структурі відповідних словотвірних дериватів, співвідношення їх семантичної і формально-граматичної структур.

Завдання дослідження становить аналіз механізму формування словотвірної категорії інструменталя як самостійної категорії непредикатного типу.

Поняття “словотвірної категорії” було введено в дериватологію чеським ученим М. Докулілом, який вважав, що ця одиниця більш загальна, ніж словотвірний тип, відрізняється від останнього відсутністю спільності форманта (дериватора), який служить засобом вираження словотвірного значення. Першим в україністиці, хто докладно дослідив словотвірну категорію як комплексну одиницю системи словотвору, був І. І.Ковалик [Словотвір СУЛМ:1979].

Учений запропонував власне визначення поняття “словотвірна категорія”: “таке загальне абстрактне поняття, до складу якого входить сукупність усіх підлеглих словотвірних розрядів, споріднених одним загальним значенням” [Ковалик 1958:12] або “сукупність словотвірних розрядів, які об’єднують “семантично однорідні словотвірні типи” [Ковалик 1961:11]. І. І.Ковалик виділив 7 іменникових словотвірних категорій: діяча (Nomina Agentia), носія ознаки (Nomina Atributiva), збірності (Nomina CollectivА), місця (Nomina Loci), дії (Nomina Acti) та її результату (Nomina Resultatis), знаряддя (Nomina Instrumenti). Словотвірні категорії назв знаряддя, діяча, дії, якісної абстракції і неживих предметів належать до первинних класифікуючих словотвірних категорій.

Р. С.Манучарян, значно розширюючи рамки словотвірної категорії, розуміє під словотвірною категорією “ряди похідних з різними формантами і способами словотворення на основі спільності словотвірного значення” [Манучарян 1981:201-202].

У 60-ті рр. усталився напрям дослідження явищ словотворення “від змісту до форми” мовних одиниць (структурно-семантичний підхід). У 70-ті рр. почав розвиватися напрям “від форми до змісту” мовних одиниць (морфологічний підхід). Згодом обидва підходи об’єдналися. У 80-ті рр. семантика і структура похідного слова виводяться з синтаксичної конструкції (словосполучення, речення), що лежить у його основі. Процес деривації супроводжується словотвірними змінами вихідної одиниці – її згортанням, конденсацією, скороченням і т. ін. (К. Г.Городенська, Н. Ф.Клименко). Морфеми при цьому виступають формальними представниками компонентів розгорнутих предикативно-аргументних структур.

Найпоширеніший у сучасному мовознавстві підхід до тлумачення граматичної категорії, основним критерієм якого є наявність опозицій, не можна вважати універсальним, оскільки він не може бути застосованим, зокрема, при виділенні словотвірної категорії. У словотворі опозиції дериватів за допомогою словотворчих засобів у межах спільного словотвірного значення не формуються. Саме тому актуальним стало

Вироблення критеріїв виділення словотвірної категорії, що позначилося на розширенні означуваної поняттєвої бази терміна “словотвірна категорія” у сучасній лінгвістиці.

Становлення і розвиток мови завжди відбувається в мовленні, не виняток у цьому сенсі і процес словотворення. У мовленні постійно працює механізм дериваційної редукції, який дозволяє сконденсувати речення без суттєвих втрат інформації [Мартинов 1982:130]. Така парадигматична трансформація (ПТ) переходить у семантичну конденсацію (СК), що в свою чергу, супроводжується дериваційним процесом (ДП), який протікає відповідно до існуючих або потенційно можливих словотвірних моделей (СМ): МДР=ПТ+СК+ДП.

Будь-який процес номінації починається з утворення двокомпонентної одиниці (означення й означуваного). Соціально-психологічні причини виникнення двокомпонентної одиниці такі: нову реалію у відомій ситуації людина протиставляє відомій, тій, що зазвичай виступала в цій ситуації, й у відповідності до цього переносить на нову реалію назву старої, ускладнюючи її модифікатором, що сформувався у предикативному ядрі речення, котре відтворює дану ситуацію. При номінації нова номінативна одиниця зберігає інтегральну ознаку старої. На кінцевому етапі двокомпонентна одиниця конденсується в однокомпонентну (універбізується) і стару лексему репрезентує відповідний словотворчий засіб.

Таким чином, будь-який дериваційний процес, будь-яке утворення нової лексеми відбувається за загальним принципом розвитку від дво - до однокомпонентності.

Якщо в традиційному афіксальному словотворі, як уже зазначалося, дериваційні процеси – це умотивовані поєднання твірної основи і словотворчого форманта, то з позицій семантичного синтаксису вони ґрунтуються на складних взаємозв’язках предикатних і непредикатних знаків семантично елементарних речень, які самостійно або в сполученні з іншими семантично елементарними реченнями трансформуються в реальні деривати. Поява більшості з них зумовлюється відповідною семантико-синтаксичною позицією у структурі речення. Дериваційний процес починається саме з переведення базової синтаксичної одиниці у відповідну семантико-синтаксичну позицію [Мартинов 182:133]. На другому етапі перетворень відбувається вибір елементів із групи означення й означуваного, а на третьому (завершальному) етапі – кореляція означення й означуваного з відповідними лексичними і словотворчими морфемами та створення слова [Мартинов 182:134].

Вибір саме основної одиниці синтаксису – речення – вмотивовано тим, що спосіб організації семантики та її втілення у формально-граматичній структурі найпоказовіше відображається реченням. У семантичній структурі речення основна, організуюча роль відводиться значенням предиката, оскільки він визначає кількість непредикатних аргументів і характер їх семантичних функцій. Його центральна позиція в структурі семантично елементарного речення, здатність супроводжуватися певною кількістю аргументів свідчать про більш загальний характер значень предиката, ніж значень аргументів, що поширюють значення предиката. Семантичні функції аргументів породжені валентністю предикатів дії та стану семантично елементарного речення [Безпояско 1978:4,6].

Дериваційний афікс як формальний представник компонента семантичної структури елементарного речення – предиката або аргумента, який він заміщає, у формально-граматичній структурі деривата є формально-граматичною (поверхневою) репрезентацією певного типу семантичної структури.

Словотвірне ядро іменників формують категорії зі значенням власне-предметності, що корелюють із семантичними позиціями іменникових компонентів у семантично елементарних простих реченнях. Це категорії суб’єкта дії, об’єкта дії, адресата, інструменталя й локатива.

Pages: 1 2 3

Збережи - » МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ КАТЕГОРІЇ ІНСТРУМЕНТАЛЯ ЯК САМОСТІЙНОЇ КАТЕГОРІЇ НЕПРЕДИКАТНОГО ТИПУ . З'явився готовий твір.

МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ СЛОВОТВІРНОЇ КАТЕГОРІЇ ІНСТРУМЕНТАЛЯ ЯК САМОСТІЙНОЇ КАТЕГОРІЇ НЕПРЕДИКАТНОГО ТИПУ





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.