(Королівство Марокко)

Держава Марокко розташовано на стику африканського Средиземья, Атлантики й Сахари; між узбережжям і пустельними районами простираються найвищі ланцюги гір Атласу з білосніжними більшу частину року вершинами. Араби називають країну Аль-Магриб, або Магриб-Аль-Акса, тобто. “далекий захід” , європейці - Марокко, по трохи зміненому ім’ю однієї з її древніх столиць - Марракешу, що означає “червоний” або “прекрасний” .

Марокко займає крайню північно-західну частину Африканського континенту, розташовану найбільше близько до Європи. Гібралтарська протока, ширина якого в різних місцях не перевищує 14 - 44 км, відокремлює Марокко від Іспанії. На відміну від інших країн Північної Африки Магриб-Аль-Акса має безпосередній вихід, як до Середземного моря, так і до Атлантичного океану. Наявність двох фронтів морських рубежів - средиземноморського (довжина близько 450 км) і атлантичного (більше 1300 км) - має важливе значення для зовнішніх зв’язків країни, транспортного обслуговування її приморська районів, а також для розвитку морського рибальства. Територія Марокко невелика 445,5 тис. кв. км. По її Розмірах Марокко уступає Алжиру майже в п’ять Разів, але перевершує Туніс Приблизно втроє. По чисельності населення понад 20 млн. чоловік в 1981 р. Марокко посідає шосте місце серед африканських і друге серед арабських країн. Марокко - одне з найдавніших держав Африки, історичних корінь якого йдуть до першим арабським державних образованьям на території Магриба в VIII -1Х вв. В 1912 1956 р. Марокко перебувало під колоніальним пануванням (протекторатом) Франції й Іспанії. Його територія була роздроблена на різні зони.

У результаті завзятої боротьби марокканського народу проти колонізаторів у березні 1956 р. Франція й у квітні того ж року Іспанія були змушені визнати державну незалежність і територіальну цілісність Марокко. У жовтні 1956 р. марокканська держава домоглася возз’єднання з національною територією міжнародної зони Танжера, у квітні 1958 р. - колишнього іспанського Південного Марокко, а в січні 1969 р. - колишньої іспанської території Іфні. Марокко порушує питання про повернення йому деяких земель на Средиземноморськом узбережжя - міст Сеута й Мелилья, ряду прибережних островів -, що залишаються ще по володінні Іспанії.

Марокко - конституційна монархія. По конституції 1972 р. король є главою держави, верховним головнокомандуючим і духовним володарем правовірних (амир аль-муминин) . Іслам оголошений державною релігією. Вищий законодавчий орган - однопалатний парламент, виконавча влада здійснюється урядом. Для політичного ладу характерна багатопартійна система. Активно й легально діє Партія прогресу й соціалізму, програма якої містить принципи наукового соціалізму й пролетарського інтернаціоналізму. Серед інших політичних партій виділяються Національне об’єднання незалежних - провідна проправительственная партія, що поєднує прихильників монархічного режиму, буржуазно націоналістична Партія незалежності (“Истикляль” ) , Національний сполучник народних сил (ЯСНО - опозиційна дрібнобуржуазна партія, що коштує на антиімперіалістичних позиціях, і створений в 1974 р. на базі лівого угруповання, що відпала від НСНС, Соціалістичний сполучник народних сил - опозиційна революційно-демократична партія.

У політико-адміністративному відношенні територія країни підрозділяється на провінції, округи, міські й сільські комуни, що утворять регіональну основу державного керування. У країні налічується 31 провінція й 2 префектури (Касабланка й Рабат - Салі) , керовані на правах провінцій. Столиця - Рабат.

Державною мовою Марокко є арабська мова. Основна частина жителів країни - араби, що говорять на марокканському діалекті арабською мови.

Різноманітна геологічна будова території Марокко, широке поширення древніх кристалічних і метаморфизованних, а також вулканічних порід поряд з відкладеннями древніх морів і лагун - все це визначило виняткове багатство країни корисними копалинами. В Анти-Атласі перебувають пов’язані з виходами найдавніших порід родовища жильного золота, руд марганцю, кобальту, нікелю, міді й т. д. Високий Атлас і центральна частина країни являють собою металлогеничеськие провінції, пов’язані з інтрузивними породами, до яких присвячені родовища багатьох руд кольорових і рідких металів (свинець, цинк миш’як, вольфрам, молібден і т. д.) У палеозойських осадових породах центральної частини Марокко знайдені багаті родовища залізних руд, а у мезозойських відкладеннях - покладу марганцевих руд. У морських третинних відкладеннях на заході країни утворилися величезні ськупчення фосфоритів і вторинних свинцево-цинкових руд. У предрифськом прогині є нафта, а на північному сході країни перебуває кам’яновугільний басейн Джерада. У Марокко є великі родовища й таких коштовних нерудних копалин, як флюорит, графіт, слюди, азбест, багато мінеральних солей. Великі запаси будівельних матеріалів (глини, мерхнули, будівельний і лицювальний камені т. д.) . Запаси гіпсу, галита й деяких інших природних солей настільки значні, що практично не піддаються обліку.

Але геологічні особливості території Марокко викликають і несприятливі для людини явища підвищену сейсмічність. Щорічно тут відбуваються більш-менш сильні, а періодично катастрофічні землетруси, подібні агадирському в 1960 р.

У кліматичному відносин, як і весь Магриб, Марокко ставиться до субтропічного пояса. Специфічні особливості клімату країни зв’язані зі ськладністю й висотою рельєфу н впливом Атлантики. Уздовж узбережжя проходить відносно холодне Канарськое плин, що сприяє зниженню літніх температур повітря. У літню пору над всією територією переважає жарка й суха погода, обумовлена Азорські антициклоном. У зимовий час панує приплив морського вологого й щодо холодного повітря, принесеного циклонами із заходу й північно-заходу. Іноді взимку в Марокко вторгається й жарке морське тропічне повітря з півдня, що викликає більші контрасти погоди. Наприклад, у Касабланці абсолютний максимум температури взимку 36° тепла, а абсолютний мінімум 3° морози. Із вторгненнями теплого морського повітря взимку зв’язані часті тумани на узбережжя. характерна для Марокко нестійкість клімату виражається насамперед у нерегулярності випадання опадів протягом року й від року до року, що створює чималі труднощі для сільського господарства. До того ж основна частина опадів випадає в горах, а рівнини одержують значно менше атмосферної вологи. На більшому частині країни середня кількість опадів не перевищує 300 400 мм. Понад 800 мм опади в рік випадає приблизно на 2,5% площі країни (високогір’я) . Абсолютний максимум опадів (більше 1700 мм) доводиться на масив Утоку на півночі Марокко. Територія, що одержує 600 -800 мм, становить 6% площі країни це район між Рифом і Середнім Атласом. Теплий характер клімату підкреслюється тим, що ніде на території країни не проходить середня річна ізотерма 0°. Але як ні рідкі низькі температури, майже у всіх районах узимку зареєстровані абсолютні мінімуми нижче 0°.

Середні місячні максимальні тим температури досягають 45°, абсолютний максимум дорівнює 51° жари. Дуже великі амплітуди коливань температур по сезонах повсюдно 20-30 ", значні й добові, особливо взимку.

Основні сільськогосподарські райони розташовуються в зонах з опадами від 600 до 300 мм у рік. Якщо виключити високогірні й аридние райони, то продуктивна в сільськогосподарському відношенні територія, де випадає більше 300 мм опадів у рік, ськладе всього 1/3 площі Марокко. У посушливих предсахарських районах дощі нерідко взагалі бувають 2 - 3 рази в рік.

Нерівномірність випадання опадів по роках дуже велика. Розходження в кількості опадів між наступними один за одним роками часто становлять 50 - 80%. Не завжди найбільш несприятливі для сільського господарства роки з меншою кількістю опадів. Неврожаї найчастіше відбуваються тому, що дощі випадають передчасно або запізнилося по сільськогосподарському календарі або носять зливовий характер, тобто практично марні, незважаючи на відносно великий обсяг вологи. У середньому по країні поза аридних районами спостерігається 6ПРО - 70 днів з дощами. Крім дощів опади випадають у вигляді снігу й граду. Марокко - сама “сніжна” країна Африки, і тут навіть можливий гірськолижний спорт. У горах Атласу вище 1200 м сніг випадає щорічно не менш 5-5- 6 раз, а в суворі роки в Середньому Атласі на висотах більше 2-2,5 тис. м сніжний покрив тримається до двох місяців і довше. Частіше, однак, сніжні по дах навіть про гори нестійкий і влітку пропадає.

У середньому від 65 до 90% дощової вологи відразу ж вертається в атмосферу (завдяки випару) . Величина випару майже повсюдно перевищує кількість опадів, а в посушливих районах перевищує його в 10 -20 разів.

Pages: 1 2 3 4