Читаючи твору Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, захоплюючись романтичною літературою, росіянці й іноземної (Гюго, Гофманом), Достоєвський рано прийшов до думки, що «мир прийняв значення негативне». «Не знаю, чи стихнуть коли мої смутні ідеї?» - пише він братові. Роздумуючи над недосконалістю миру, Достоєвський починає писати свій перший добуток

Умінню «створювати» учився він у класиків росіянці й світовій літературі - Пушкіна, Гоголя, Бальзака. Написанню першого роману передував своєрідний, «вільний» переклад роману Бальзака «Євгенія Гранді». Лагідний, смиренний, але стійкий протест героїні захопив Достоєвського, а її життя, повне гіркоти й страждань, викликала глибоке співчуття. Школа створення реалістичного характеру була пройдена в Бальзака. Перший добуток - роман «Бідні люди» - зробило сильне враження на сучасників не тільки тим, що в ньому з великою художньою силою була представлена життя «смиренного» людини - чиновника Макара Олексійовича Девуш-Кина, повна принижень, образ, і дівчини, що він щиро полюбив, - Вареньки Доброселовой.

Трагедія «маленької людини» уже була змальована в літературі: Пушкіним - в «Станційному доглядачі», Гоголем в «Шинелі». Не випадково Достоєвський згадує в «Бідних людях» обоє ці добутки. Повість Пушкіна дуже подобається Макарові Девушкину. «Немов сам написав, точно це, приблизно говорячи, моє власне серце», - зауважує він. «Шинель» же Гоголя сприймається їм як пасквіль на маленьких людей. Пушкіна показав страждання батька, роз’єднаного зі своєю дочкою

Навіть зовні благополучна доля його дочки не може зробити його щасливим. Гине в щиросердечній тузі Семен Вырин. Пушкіна відкрив складний щиросердечний мир маленьких людей, уперше в російській літературі сказав про їхню беззахисність перед «сильними миру цього». Описуючи відвідування ошатною баринею (кокою стала Дуня) занедбаної могили батька, що вмер у тузі й образі, Пушкін уже намітив те, що пізніше розвив Достоєвський. Виявилося, що не тільки забезпеченість, Багатство потрібні бедному людині

Він гине й від грубого втручання в його життя, від безсилля перед сваволею, від туги за рідному й близькому, від відсутності людського тепла й участі. Гоголь, вивчаючи життя бідної людини, звернув увагу на те, що сам він як особистість жалюгідна й незначний. Акакий Акакиевич Башмачкин викликає не просто співчуття, а жаль, що він зовсім втратив у цьому житті людська особа. ( Тому-Те Девушкин і розсердився на «Шинель».) Достоєвський продовжив обидві традиції: пушкінську й гоголівську

У Макарі Девушкине, незважаючи на бідність і затурканість, живе багато сердечності, любові, тепла, які в певних обставинах перетворюються в діяльне добро, участь і самовідданість. Процес пробудження особистості в маленькій людині - це те нове, що досліджував Достоєвський у своєму романі. Письменник простежив, як забите, всіма принижена істота починає усвідомлювати в собі людини й навіть робить спробу протестувати проти поділу на «нижчих» і «вищих». Зустріч із Варенькой Доброселовой і з’явилася для Макара Де-Вушкина початком нової свідомості, відкриттям людини в самому собі. «Довідавшись вас, я став, по-перше, і самого себе краще знати, - розповідає він, - …все-таки я людина…

серцем і думками я людина». Любов перетворює Макара Девушкина. Побачив він Вареньку, скривджену, залишену, всіма забуту, захотів допомогти їй вибратися з лиха й з убогості, і зрозумів, що не по його цее силам

Щиросердечний перелом для людини, що прожили життя в терпінні й смиренності, не міг пройти безболісно. Разом з усвідомленням своїх людських прав пробуджується в Макарі Девушкине «амбіція». Він став уважати, що ті, котрим «сироту образити дарма», це «якась дрянь», а не люди, початків цінувати тих, хто трудиться, заробляє сам хліб свій

Однак відродження Макара Девушкина було недовгим. З &copy A L L S o c h. r u їм зненацька відбулося те, що він хотів би бачити в «Шинелі» Гоголя: він виявився наодинці з генералом і той, пошкодувавши його, дав йому сто рублів. Це «одиничне добро» не врятувало Девушкина, а погубило. Він раптом відчув, як «душу ломить» і «чутно там, у глибині, душу моя тремтить, тріпотить, ворушиться».

Макар Девушкин не в силах до кінця розібратися в що відбувається. Епізод з генералом зломив що пробудилася було душу, повернув її в колишні жалюгідні стани, повернув до примирення. Вареньку від втратив - вона вийшла заміж.

Не могла «маленька людина», хоча й осознавший несправедливості свого безправного положення, розірвати зачароване коло свого життя. Але в його свідомості, у здатності піднятися до розуміння свого людського достоїнства, свого права - надія на подолання мізерності існування. Майже одночасно з повістю «Бідні люди» Достоєвський написав повість «Двійник».

У ній проблема представлена в новому аспекті. Якщо в «Бідних людях» бунт проти життя виявився в остаточному підсумку нездійсненим, то тепер Достоєвський досліджує характер «смиренного» людини в ситуації протесту. Чиновник Голядкин збунтувався проти непомітності свого існування й захотів жити на однакових правах з тими, хто вміє «паркети лощити чоботями». Після декількох невдалих спроб увійти в «вищий» коло, що окончились для нього щиросердечною травмою, Голядкин як би роздвоюється

Голядкин реальний - це чесна, чимала й невдачлива людина, його двійник - безчесний, підступний, лицемірний, що домагається всього того, що не міг здійснити Голядкин реальний. Два Голядкина зіштовхуються й починають вести між собою боротьбу. Зіткнення реального Голядкина з фантастичним - як би уособлення щиросердечної боротьби героя між примиренням і протестом. Ця внутрішня боротьба закінчується щиросердечною хворобою й загибеллю героя

Сила протесту проти умов життя в героя «Двійника» більша, ніж у героя «Бідних людей», але й свідомість безвихідності свого положення теж більше, ніж у Макара Девушкина. Невдала спроба протесту доводить героя до розпачу, до божевілля. Видимо, саме дку про безуспішність протесту «маленької людини» і була неприйнятна для Бєлінського

Тому він і засудив фантастичний мотив «Двійника». У відношенні до цього добутку виявилися протиріччя між Бєлінським і Достоєвським, що не приймав «прямолінійності» революційно-демократичної критики. Ця повість остаточно «розвела» Бєлінського, що захоплено приветствовали поява першого соціально-психологічного роману в Росії, і Достоєвського, якийсь час, що находились під чарівністю соціалістичних ідей, проповедуемых критиком