М. П. Старицький – «батько українського театру»

М. П. Старицький Народився в с. Кліщинці на Черкащині в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишився сиротою, виховувався в родині відомого композитора М. Лисєнка. Навчався в Полтавській гімназії, Харківському та Київському університетах. Працював у недільних школах, театральних та народознавчих гуртках. Оселившись з 1871 р. у Києві, поєднує літературну творчість з театральною діяльністю (був одним із засновників і керівників славетного театру корифеїв), бере активну доля в роботі Південно-Західного відділу Російського географічного товариства П. Чубинського. Вусі життя віддав розбудові української культури.

Письменник. Починав як співає (в 1881-1883 рр. зібрав вірші й видав їх удвох томах під назвою «З давнього зшитку. Пісні й думи»), а його поезія «Заклич» («Ніч яка місячна…») стала народною піснею. Запозбавивши багато перекладів (з російської, англійської мов). Відчуваючи обмеженість українського сценічного репертуару, написавши низку власних драм («Не судилося», «Талан», «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «Маруся Богуславка», «По-модньому» та ін.), а також низку п’єс за сюжетами інших авторів: (М. Гоголя, Е. Ожешко, Ю. Крашевського («Циганка Аза»), Я. Кухаренка, П. Мирного. Нечуя-Левицького («За двома зайцями»). Прозовий доробок складається з романів «Молодість Мазепи», «Руїна», «Останні орлі», «Розбійник Кармелюк», трилогії «Богдан Хмельницький».

«Батьком українського театру» назвавши Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В українському театрі М. Старицький був і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп. Його перу належати п’єси, в основу яких покладено гострі соціальні конфлікти, характерні для пореформеної України: «Не судилося», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «У темряві», «Розбите серце», «Талан».

Ще на качану літературної творчості, й особливо в останні роки життя, увагу майстра слова привертали історичні тими. Старицький – автор багатьох історичних романів і повістей, а також драм «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші», «Остання ніч», у яких реалістично зображено минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовників і польської шляхти.

«Богдан Хмельницький» – одна з кращих п’єс української класичної драматургії; вона була написана на основі глибокого вивчення історичних та фольклорних матеріалів з використанням народних пері казів, історичних пісень та дум про Хмельницького. П’єса охоплює в часі кілька років боротьби українського народу за своє національне визволення з-під гніту польської шляхти. У ній, поряд із соціальними, подані виразні особисті мотиви: драма Ганни, яка таємно й безнадійно закохана в Богдана; особиста драма Богуна, що так саме безнадійно кохає Ганну; облудлива й честолюбна Єлена, яка заграє те з Тимком, те з Чаплинським. Головні герої й інші персонажі – носії патріотичної ідеї визвольної боротьби – наділені рисами не тільки визначних, а й водночас звичайних реальних людей. За всієї складності та суперечливості постаті гетьмана Богдана Хмельницького як державного діяча, що ставши на чолі українського народу в один з найтяжчих періодів його героїчної історії, він змальований Старицьким правдиво, з любов’ю й щирою симпатією.

До творів, побудованих на фольклорному матеріалі, належить і драма Старицького «Маруся Богуславка» (1897), у якій автор змалював правдиві картини з історії українського народу, пов’язані з його боротьбою проти турецьких загарбників. Та головна увага автора – на образі Марусі Богуславки. Мі пересвідчуємося, що душу її належить Україні – жінка без вагань звільняє з рабства козаків і сама хоче повернутися в Україну. Розриваючись між материнськими почуттями й тугою за рідною землею, вона помирає на руках у матері та Сахрона.

Драма «Оборона Буші» (1899) представляє нам один з трагічних моментів боротьби українського народу проти польсько-шляхетських загарбників уже після Переяславської заради. П’єса наснажена могутнім пафосом справжнього народного патріотизму, любові до своєї вітчизни: усі знають, що йдуть на вірну зазагибель, алі ніхто не вагається, бо треба допомогти з’єднатися силам Хмельницького й Богуна. Звертаючись до складних і драматичних періодів історії українського народу, змальовуючи героїв своїх історичних творів сповненими сили й душевної краси, Старицький виявив віру в краще майбутнє України.

Збережи - » М. П. Старицький – «батько українського театру» . З'явився готовий твір.

М. П. Старицький – «батько українського театру»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.