Михайло Шолохов. Кожний відкриває його по-своєму. Одному близький Григорій Мелехов, відважний козак з роману «Тихий Дон», іншому полюбився дід Щукарь, смішний дідок із книги «Піднята цілина». Це й зрозуміло. Адже долі героїв, проблеми, підняті Шолоховим, співзвучні нашому часу. Любов, материнство, рідне вогнище - от ті вічні цінності, про які оповідає автор в «Тихому Доні».

«Донські оповідання». У них Шолохов виразив своє відношення до війни, що з’явилася трагедією народу. Вона згубна для обох сторін, приносить непоправні втрати, калічить душі. Письменник правий: неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до самознищення й варварства. Але мій Шолохов не тільки автор цих добутків. Він насамперед людина цікавої, яркою долі, Поміркуєте самі: у шістнадцятирічному віці юний Шолохов чудом уцелел, потрапивши в руки до властолюбного Нестора Махно, у тридцять сьомому не разів виручав своїх друзів від гонінь і репресій. Його обвинувачували в плагіаті, симпатіях білому руху, намагалися отруїти, убити. Так, багато випробувань випало на частку цих письменників. Але він не вподібнився траві, що «росте, покірно хилячись під згубним подихом життєвих бур». Незважаючи ні на що, Шолохов залишився прямолінійною, чесною, правдивою людиною

«Піднята цілина» - найбільш яскраве, на мою думку, добуток про колективізації. Цей добуток оповідає про найбільше, мабуть, суперечливому періоді російської історії. Написано роман дуже захоплююче й читається як детектив

Гремячий Балка. Як вдало придумано Шолоховим! У самій назві цього хутора чується щось тривожне. Здається, що все тут завмерло чекаючи якихось змін. «Ви зовсім праві, читач», - кожним новим рядком, сторінкою переконує мене Шолохов. Дуже хвилює питання, що ж буде далі з героями? І читач міркує про минуле, сьогодення й майбутнє героїв, міркує, чи потрібні зміни в Гремячем Балці. У великому сімнадцятому селяни одержали те, за що боролися. Одержали землю. Здавалося б, чого ще можна бажати? Ори, цей, жни! Шолохов підтверджує: сотні тисяч таких, як Тит Бородін, одержавши землю, «вцепились у господарства», «як кобель у падлу», по вираженню Макара Нагульнова. Може бути, таки грубо замічено, але зате вірно. Дивуєшся іншому: тому, як Шолохов учить розуміти й цінувати людей, їхній побут, душі, високі прагнення й незлічимі страждання: «До ночі сорок потів з тебе зійдуть, на ногах кров’яні пухирі з куряче яйце, а вночі биків паси: не нажрется бик - не потягне плуг». Саме М. А. Шолохов яскраво, талановито зобразив виснажливу працю селянина, призвав читача глянути на мир очами народу

Упевнена, що письменник проти насильства. Він бунтує проти Давидовского «до нігтя». Хоча у вуста Нагульнова вклав такі слова: «Не йдеш у колгосп? Ну, тоді й від мене миру не чекай. Я тебе так гробану, що всім чортам муторно стане». Мені здається, Шолохов хотів показати, що трапляється, коли до влади приходять люди корисливі, думаючі про що завгодно, тільки не майбутньому свого народу. Я згодна з письменником, що проти всіляких експериментів над людьми

Дотепер багато суперечок викликає цей роман М. А. Шолохова. Говорять про його «застарілість», про те, що процес колективізації значно глибше й повніше відбитий у таких добутках, як «Мужики й баби» Б. Можаева, «Кануни» В. Белова й інших, але я довіряю саме авторові «Піднятої цілини». Він не міг зворушуватися, фальшивити, лакувати події, тому що був їхнім сучасником і сам бачив, що відбувається на Доні. Шолохов досліджував явища точніше багатьох, представив пережите яскравіше. Він показав ту правду, від якої не втечеш і не зникнеш. Правду, від якої ниє серце, холоне кров. Цей яскравий літописець, не побоявшийся в небезпечні тридцяті роки бути незрозумілим, викликає в мене почуття замилування й глибокої поваги

По-моєму, точніше, ніж французький публіцист і перекладач Жан Катала, не скажеш: «Він будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великому милосердю й великій людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стать більше людяним». Такий мій Шолохов.

Нехай автора обвинувачують у тім, що перестав писати в останні роки. Про що йому було писати? Про перемоги розвиненого соціалізму? Він же прекрасно бачив, чтб відбувається. Так, письменник працював над романом «Вони боролися за Батьківщину». Один з головних героїв генерал Стрільців був списаний з репресованого, а Шолохов добре розумів, що в його час всю правду про репресії опублікувати не вдасться

Михайло Олександрович Шолохов - перша величина в нашій післяжовтневій літературі. Завидна доля. Якщо ви думаєте, що я намагаюся захистити Шолохова, то помиляєтеся. Він у захисті не має потреби. Ні як людина - мертвим байдужна суєта живих. Ні як майстер - його внесок в історію культури визнаний всіма народами. Мають потребу в захисті ті духовні цінності, виразником яких був Михайло Олександрович: правдиве, об’єктивне відбиття дійсності, незалежність від кон’юнктури. Маємо потребу в захисті, нарешті, всі ми. Від неправди, заздрості, жорстокості