Людина у творчості М. Горького

Людина як величезний недосліджений мир, як найбільша загадка природи цікавив М. Горького протягом усього усі права захищені 2001-2005 творчого шляху. Людські думки й почуття, надії і їхня катастрофа, сила й слабість, його духовна й соціальна природа знаходять своє відбиття в образах, створених письменником. Персонажі Горького – це не наші сучасники, це люди початку XX століття, епохи трьох революцій і світової війни, епохи катастрофи старого миру й початку нового життя. Людина Горького – це герой того часу. Але, зображуючи свого сучасника, автор намагається вгадати, яким буде син цієї нової бурхливої епохи, Людина завтра. У його образі Горький втілює все найкраще, що є в нього сучасниках

«Людина» для Горького не простий слово, що позначає тварина виду Homo Sapiens, але почесне ім’я, звання, яке потрібно заслужити. «Чудова посада – бути на землі людиною» – говориться в оповіданні «Народження людини». І для того щоб іменуватися Людиною, насамперед потрібно мати гордість і особисту духовну волю, який так бояться й ненавидять Зевс, Ієгова, Аллах, інші боги й божки різних религий і «великі вожді й учителі» – диктатори всіх мастей і часів

Всі вони відомі в Горького під загальним ім’ям «чорне чудовисько влади». Це чудовисько, оголосивши гордість найпершим гріхом, руками своїх жерців за всіх часів убивало вільним, гордим, сильних духом. Гордість – пречудова риса характеру. Вона робить раба вільним, слабкого – сильним, незначність перетворює в особистість. Гордість не терпить нічого обивательського й «загальноприйнятого».

Герої оповідання «Макар Чудра» Лойко й Радда віддають перевагу смерть невільного життя, тому що самі гордо й вільні. Але гіпертрофована гордість, гординя породжує абсолютну волю, волю від суспільства, волю від всіх моральних підвалин. Ця думка Горького звучить в оповіданні баби Изергиль про Ларре, що, будучи саме таким абсолютно вільним індивідуумом, умирає для всіх (і насамперед для себе), залишаючись на кару жити вічно. Герой знайшов у безсмерті смерть

Горький нагадує про вічну істину: не можна жити в суспільстві й бути вільним від нього. Інша якість людини по Горькому – це здатність всеобъемлюще, всеохоплююче почувати, повністю віддаючись своїм почуттям, не слухаючи голос розуму. «Шаленість хоробрих – от мудрість життя».

Я думаю, що в цій фразі письменник наголосив на слові «шаленість». «Розрахунок – от ентузіазм мудрого», – ці слова автор обертає до тих, кого нехтує. Тому в Горького в числі головних і улюблених їм персонажів не зустрінеш розумних, холодних, напівпозитивних суб’єктів типу Базарова або Ставрогина (хоча такі люди існували завжди). Занадто розумові люди – звичайно морально мертві, а Людина Горького – живий

Це Homo Sentiense, Людина що почуває. Такі Фома Гордєєв і Пелагія Ні-Ловна Власова, Коновалів і Челкаш, Сатин і Тетерів – всі головні й навіть не дуже головні герої його добутків. В усіх їх почуття більше, ніж розуму. Втім, сам Горький уважає чуттєвість долею слабких, думаючи, що вона не повинна заважати Людині на нього шляхи

Самою же головною якістю Людини письменник уважає вміння жити. Жити в самому повному змісті цього слова. Всіх живучий Горький розділяє на дві групи: «гарячих» і «гниючих». «Гниючі» – це люди слабкі й обмежені, які не намагаються змінити життя й цілком задоволені своїм положенням

Таких – більшість. І типовий представник їхній образ-символ Сірий «любить тільки життя теплу, життя ситу, життя затишну… Він готовий рабськи служити всякій силі, тільки б вона охороняла його ситість і спокій. Все життя для нього – дзеркало, у якому він бачить тільки себе

Він дуже живучий, тому що має всі таланти паразита… Його душу – трон слизької жаби, що кличуть вульгарністю, його серце – вмістище боягузливої обережності. Він хоче багато насолоджуватися й боїться занепокоєння – це робить його роздвоєним і фальшивим». Образи-Символи Вуж і Сірий, Бессеменов, Яків Маякин -^це і є ті самі слабкі й нерозумно-вульгарних істот, відсталий і інертні – виродливий пасквіль на теперішню Людину. Але є й інші люди – «палаючі».

Вони бурхливо витрачають свою енергію, віддаються життя й беруть її, співають їй гімн. «Велике це задоволення – жити на землі!» – говорить Нил, один з головних героїв п’єси «Міщани».

Йому вторять Сокіл і Буревісник, герої романтичних оповідань, і революціонери з роману «Мати», і багато інші «палаючі» героїв Горького. Але для того щоб по-справжньому прожити життя, недостатньо «горіти», недостатньо бути вільним і гордим, що почуває й неспокійним. Потрібно мати головне – мету, мета, що виправдує існування людини, тому що «ціна людини – справа його». «У житті завжди є місце подвигу», «Уперед! і – вище!

усе – уперед! і – вище – от кредо теперішньої Людини». Безцільно, безглуздо «горить» життя Изергиль, нічого не висвітлюючи. На противагу їй яскраво спалахує й гасне життя Данко, що освітило людям шлях до нового життя

Гинучи, Данко знаходить безсмертя, тому що безсмертя є плата за високу, велику мету. Людина повинен прагнути до високої, великої мети, і на шляху її здійснення йому ніщо не повинне заважати: ні сліпа віра, що прагне поневолити його, що ні колише, солодка надія, що заспокоює його, ні принижуюча його любов. Заради цієї мети потрібно принести будь-які жертви, аби тільки ціль виправдувала їх. Отже, Людина, зброя якого «тверда впевненість у волі думки, у її безсмерті й у вічному росту творчості її» – невичерпне джерело його сили. Людина, покликання якого «…

нове створити на викуваних думкою непорушних підвалинах волі, краси й – поваги до людей!». Людина, сенс життя якого «…у творчості, а творчість саме задовольняє й безмежно!

» От він – теперішня Людина, Людина-Бог, ні, Людина – вище будь-яких придуманих їм богів! Людина – Всесвіт, ідеал, створена Горьким, що вклав у нього все найкраще із всіх героїв свого часу. «Усе – у Людині, усе – для Людини!.. Існує тільки Людина, все-таки інше – справа його рук і мозку. Чоло-Століття! Це – чудово!

Це звучить… гордо!»

Збережи - » Людина у творчості М. Горького . З'явився готовий твір.

Людина у творчості М. Горького





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.