Твору Василя Володимировича Быкова по-ражают читача суворою правдою життя. Його герої, звичайні люди, у важких умовах війни, на фронті або в партизанському підпіллі, знаходять силу волі, го-товность відстоювати своє людське достоїнство до кінця. Письменник, сам минулий фронтовими дорога-мі, прекрасно знає тему, хоче розповісти молодому поколінню про героїчне минуле їхніх батьків і матерів, влити в їхні серця гордість за велике минуле країни. Невелика повість Быкова «Піти й не повернутися» незвичайна для автора тим, що головною героїнею явля-ется молода партизанка Зоська Норейко.

Проста бе-лорусская «девчатка» ніколи не відрізнялася особою сме-лостью й самостійністю, жила з матір’ю, мрія-ла стати вихователькою дитячого садка, вибравши саму мирну професію турботу про малят. Але доля рас-порядилася інакше. Сувора й жорстока війна корректи-рует життя Зоськи, змушує її зайнятися небезпечною й непростою справою - стати зв’язковий у партизанському отря-ді. Ідучи на завдання, Зоська боїться, як усякий нормаль-ный людина. Але більше незрозумілого, містичного страху темряви й самітності Зоську мучить страх про-валити завдання, підвести людей, що сподіваються на неї. І коли Зоська падає в струмок, чомусь виникає думка, що села вона в калюжу, ніякого виконання завдання не вийде й причиною цьому - Антон, партизан з від-ряду

Злякавшись Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 саме його, дівчина кидається у воду, намагаючись швидше перебратися через струмок, що розлився. Спочатку Зоська рада появі Голубима, але в душі її підспудно росте сумнів: чому Антон іде з нею, її не попереджали про напарника. І коли Антон при-знається, що пішов самовільно неї проводити, дівчина приходить вужас.

Це може погубити справу, заради кото-рого вона пережила страх, холод, голод, утому. Ми із замилуванням спостерігаємо за героїнею, за тим, як вона, довідавшись про зрадництво Антона, непохитно й рішуче вступає в нерівну боротьбу з ним. Звідки черпає сили це фізично слабке суще-ство? Зоська твердо знає, що з фашистами на одній землі їй не жити. «Отут треба втратити останню з-звістку

Вони ж чуму двадцятого століття… з ними жити не-можливо, вони ж звірі… Ми - люди. І ми ніколи їх не приймемо, якщо навіть вони й переможуть

Ти говориш: немає вибору Вибір є: або ми, або вони. От у чому наш вибір». Антон здивований тим, як дівчину « напропаган-дировали». Але справа не тільки в пропаганді, а в тої мо-ральной чистоті, духовності, які несе в собі Зось-Ка. Вона не може все красиво пояснити, але точно зна-ет - неможливо прийняти «новий порядок» фашистів. Це значить зрадити матір, ідеали, виховані з дет-ства. Слабка фізично, зв’язна виявляється « сталь-ний» усередині.

Вона безмірно хоче вижити, але не за всяку ціну. І автор наприкінці повести дає героїні шанс. Ми не знаємо, як зложиться подальша доля «маленької партизанки», але разом із селянкою віримо, що ви-живе Зоська, розповість правду про Антона, допоможе товаришам у нелегкій боротьбі. Зоська повністю поло-жилася на людей, що прийшли їй на допомогу. Її перевя-зачи, запитали, хто неї ранив, але не було сил відповісти

Опам’ятавшись, Зоська бачить над собою небо й розуміє, що її везуть на санях. Той же голос, що пропонував моло-до, заспокоює дівчину: «Нічого, девчатка, усе буде добре. Перепряжемо тебе в гарне місце, як-небудь очуняешь. Молода ще, жити будеш, дитинок народиш

Не століття ж цій проклятій війні тривати». Оптимізмом наповнені останні фрази повести. І читач вірить, що все буде добре. Тільки якою напругою сил і ціною далася ця перемога?! Письменник всім ходом оповідання призиває не забувати это-го.