Людина й природа в російській літературі

(По ліриці Ф. И. Тютчева) Дві душі живуть у груди моєї, завжди вороги. И. В. Ґете “Фауст” Не те, що мнете ви, Природа… Ф. И. Тютчев Ф. И. Тютчев – майстер пейзажу, його пейзажна лірика була новаторським явищем у російській літературі. У сучасної Тютчеву поезії майже не було природи як основного об’єкта зображення, а в лірику Тютчева природа займає домінуюче положення. Саме в пейзажній ліриці проявляються особливості світогляду цього неабиякого поета

Пейзажна лірика відрізняється філософською глибиною, тому для того, щоб зрозуміти відношення Тютчева до природи, його пейзажну лірику, необхідно сказати кілька слів про його філософію. Тютчев був пантеїстом, і в його віршах Бог часто розчиняється в природі. Природа для нього володіє вищої силоміць.

И вірш “Не те, що мнете ви, природа…” відбиває відношення поета до природи, його розуміння природи, воно концентрує в собі всю філософію поета. Природа тут дорівнює індивідуальності, вона одухотворена, олюднена

Тютчев сприймав природу як щось живе, що перебуває в постійному русі. У ній є душу, у ній є воля, У ній є любов, у ній є мову… Тютчев визнає присутність у природі світової душі

Він уважає, що щирим безсмертям володіє природа, а не людина, людина – це лише руйнуючий початок. Лише в нашій примарній волі Розлад ми з нею створюємо. А для того, щоб не вносити в природу розлад, необхідно розчинитися в ній. Тютчев сприйняв натурфілософські погляди Шеллинга, що виділяв ідею полярності як принцип єдності

И два протиборчі початки, які створюють єдине ціле, пройдуть через всю лірику Тютчева, у тому числі й пейзажну. Його залучала природа в боротьбі й грі двох стихій, у катастрофічних станах. Його романтизм заснований на визнанні життя як нестихаючої боротьби протилежностей, тому його залучали перехідні стани людської душі, перехідні пори року. Недарма Тютчева називали поетом перехідних станів. В 1830 році він пише вірш “Осінній вечір”.

Осінь – це перехідна пора року, і поет показав момент знемоги буття. Природа тут таємнича, але в ній Збиток, изнеможенье – і на всім Та лагідна посмішка увяданья… Краса й божество природи пов’язані з її зів’яненням. Загибель і страшить поета, і вабить його, він відчуває затерянность людини серед краси життя й неї ущербності

Людина – це лише часточка величезного миру природи. Природа тут одушевлена. Вона вбирає в себе Лиховісний блиск і строкатість дерев, Багряних листів млосний, легкий шелест. З віршів, у яких Тютчев намагається осягти перехідні стани, можна виділити вірш “Тіні сизі змішали…”. Поет тут оспівує сутінок

Наступає вечір, і саме в цей момент душу людини рідниться з душею природи, зливається з нею. Усе в мені, і я у всім!.. Для Тютчева дуже важлива мить прилучення людини до вічності. І в цьому вірші поет показав спробу “злитися з безмежним”-. І саме сутінок допомагає здійснити цю спробу, у сутінках наступає мить прилучення людини до вічності. Сутінок тихий, сутінок сонний…

З миром дрімаючої змішай! Незважаючи на те що Тютчева залучали перехідні, катастрофічні стани, є в його лірику й денні вірші, у яких поет показує й умиротворений ранок, і принадність дня. День для Тютчева – це символ гармонії й спокою. Спокійна вдень і душу людини. Одним з денних віршів є “Полудень”.

Подання про природу тут близькі до античного. Особливе місце займає образ великого Пана, заступника степів і лісів. У стародавніх греків уважалося, що полудень – священна година. У цю годину спокій охоплює все живе, адже сон тут є й спокоєм

И всю природу, як туман, Дрімота жарка объемлет. Образ великого Пана зливається з картиною денного полудня. Тут пекуча гармонія природи. Абсолютно протилежно цьому віршу вірш “Про що ти виєш, ветр нічний?..

”. Тут поет показав мир душі нічний. Підсилюється тяжіння до хаосу. Ніч і страшна, і звабна, тому що вночі виникає бажання заглянути в таємниці світобудови, уночі людина може поринути в безодню своєї душі, у якій немає межі. Це бажання поет називає “спрагою злитися з безмежним”.

Хаос страшний, але для нічної душі він необхідний. Природа, нічний вітер причетні до таємниці буття, тому поет так жагуче звертається до вітру: Що значить дивний голос твій, Те глухо жалібний, те галасливо? Вірш дуже напружене

Піднесена, самозабутня любов до природи, спроба споріднення з нею, боротьба протилежних почуттів, філософська глибина відрізняють пейзажну лірику Тютчева. Образ природи й образ людини всі твори на a l l soch © 2005 – це контрастні образи, але вони стикаються, границя між ними дуже хитка, і вони становлять єдність. Над протилежністю завжди панує єдність. Незмірно велике, природа, і незмірно мале, людина. Вони завжди зв’язані

У наш час проблема взаємин природи й людини коштує особливо гостро. Людина руйнує природу, але ж він повинен жити за її законами. Природа без людини обійтися може, а людина без природи не проживе й дня. Людина повинен злитися із природою й не порушувати її гармонії

Збережи - » Людина й природа в російській літературі . З'явився готовий твір.

Людина й природа в російській літературі





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.