Людина й природа в лірику Ф. И. Тютчева

Є якась година, у ночі, всесвітнього молчанья… Ф. И. Тютчев Поезія Федора Івановича Тютчева повна ліризму, внутрішнього напруження й драматизму. Перед читачем відкриваються не просто прекрасні картини природи, а він бачить «концентроване життя». Тютчев, як ніхто, умів передати кольору, заходи, звуки навколишнього світу. Люблю грозу на початку травня, Коли весняний, перший грім, Як би резвяся й граючи. Гуркоче в небі блакитному

Гримлять розкати молоді, От дощик бризнув, пил летить, Зависли перлини дощові, И сонце нитки золотить. Він побачив первозданну красу, зачудувався їй і «змусив» нас відкрити свої серця цьому миру, впустити його у свої душі. Якщо людина почуває красу природи серцем, намагається жити з нею в гармонії, то знаходить мир всебе.

И солодкий трепет, як струмінь, По жилах пробіг природи, Як би гарячих ногея Торкнулися ключові води. Часом природа в зображенні Тютчева знаходить драматизм, назріває внутрішній конфлікт, але й він нав’язаний природі ззовні, навколишній світ відбиває лише ті страсті й переживання, які «киплять» навколо її, не зачіпаючи глибинних таємниць. Природа повна передчуттів і пророкувань, натяків, недоговореного зачарування. Мовчи, ховайся й тай И почуття й мрії свої – Пускай у щиросердечній глибині Встають і заходять оне Безмовно, як зірки в ночі, – Любуйся ними – і мовчи

Природа існує не сама по собі, а «у тісній взаємодії» з людиною. Вона відбиває його думки, почуття й переживання або виражає конфлікт, вічне протистояння добра й зла, нетлінного й минущого. Як серцю висловити себе?

Іншому як зрозуміти тебе? Чи зрозуміє він, чим ти живеш? Думка виречена є неправда. Підриваючи, обуриш ключі, – Харчуйся ними – і мовчи

Лише жити в собі самому вмій – Є цілий мир у душі твоєї Таємничо-чарівних дум; Їх оглушить зовнішній шум, Денні розженуть промені,- Слухай їх пенью – і мовчи!.. Природа незбагненна, до її таємниць можна тільки наблизитися, але не розібратися до кінця, уважає поет. Людині не дано осягти утвору Бога, а можна лише захоплюватися його досконалістю. Як океан объемлет куля земний, Земна життя навкруги обійняте снами; Настане ніч – і звучними хвилями Стихія б’є об берег свій

Те глас її: він нудить нас і просить… Уже в пристані чарівний ожив челн; Приплив росте й швидко нас несе В незмірність темних хвиль. Поезія Ф. И. всі твори на a l l soch © 2005 Тютчева доконана за формою й глибока по змісту, здається, сама природа водила рукою поета, восславляющего її велич і красу. Тільки людині із чистим серцем і ясною душею можуть відкритися таємні таємниці Творця. Ліниво дихає полудень імлистий

Ліниво котиться ріка, И в повторюй полум’ян і чистої Ліниво тануть хмари, И всю природу, як туман. Дрімота жарка объемлет, И сам тепер великий Пан У печері німф покійно дрімає

Збережи - » Людина й природа в лірику Ф. И. Тютчева . З'явився готовий твір.

Людина й природа в лірику Ф. И. Тютчева





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.