«И знову відчувається, що мир - один безкрайній будинок, що ти живеш, що всесвіт є, Що ти його часточка, що як білий голуб стане в небі, як сніжинка». Людина - це добуток природи, а природа теж вдячна людині за його дбайливе відношення до неї. Зразки пейзажної лірики можна зустріти в багатьох поетів різних часів і народів. Але так з’єднати людину й природу, так глибоко знати її, бачити її найтонші нюанси могли не так уже й багато людей. До таких художників можна віднести М. Т. Рильська. «Мене захопила його глибоко поетична душа, величезна ерудиція, невичерпна любов до всього шляхетного, новому»,- писав видатний литовський поет Антанас Венцлова. А румунський поет Віктор Тульбуре у вірші «Максимові Рильськові» проголошує: «У поезії твоєї знайшов я хліб. І пахощі рожевого кольору».

Дійсно, багатогранна творчість М. Рильська обумовлено трепетною любов’ю до всього, справді, прекрасному на землі - рідній Україні, усьому світу, до людини, мистецтву, природі, красі.

Ще в збірнику «На білих островах» (1910 р.) п’ятнадцятирічний юнак з палкою любов’ю до природи рідного краю описує й повернення журавлів, і схід сонця: «Цілуйся з вітром, з небом, миром, Блакитне озеро моє, Хвилюйся, не спи, не замерзай і хвилями ясними грай».

(«Блакитне озеро»)

Саме це реалістичне бачення української природи зачарувало тоді багатьох читачів маленького збірника.

Як точно передає поет настрій людей через природу у вірші «Яблука доспілі». Нерозділена любов - і «поля жовтіють, і синє небо», і шляхетність людей, які вміють прощати: «Уміє розставатися той, хто вмів любити».

Гасне любов, і природа теж імпонує настрою героїв. Поезію високого філософського роздуму Максим Рильськ органічно поєднує з великою поезією роботи. Буденні події розкривають в оповіданні поета свою животрепетну душу.

Відчуваєш величезну насолоду, читаючи цикл «Чотири вірші». Пейзажні картини М. Рильська не безлюдні. Радість буття поет бачить у з’єднанні людини з оновленою землею:

* Всі тобі, медяна земля, Всі тобі, моя країна,

* Де смуглява ходить робота З оновлених полів!

* Творчість М. Рильська багатожанрове, але він завжди залишається ліриком, у природі бачить свою душу:

* Поле чорніє. Проходять хмари, Вишивають небо химерною грою. Пролісків перших блакитні отари… Земля! Як тепло нам з тобою!

* Саме так, єдине ціле - природа-земля й людина.

* Навіть ім’я улюбленої він порівнює з добутком природи - квіткою: «Як запах фіалки в осінній імлі, Як пісня дівоча в снігах і заметілі, Зорею сіяє над смутком землі: Марія».

И в грізні роки Вітчизняної війни поет-громадянин своїм палким словом доводив свою любов до рідної землі, тому що аксіома те, що хто любить природу рідного краю, той патріот своєї рідної землі. В ораторії-поемі «Слово про рідну матір» природа персоніфікована, вона діє, бореться з ворогом: «Гримить Дніпро, шумить Сула, Відгукнулися голосом Карпати, і клич подільського села В Путивлі сивому чутно».

В 1957 році виходить збірник «Рози й виноград», що був відзначений найвищою нагородою. Герої віршів - люди роботи, що «у творчість перейшла». Вони люблять натхненну працю на благо Вітчизни, чудову природу рідного краю, вони закохані у квіти, пісні й музику. Показовим є вірш «Лісник». Звичайна людина, але все-таки й незвичайний, тому що закохано в природу, не може бути до неї байдужий. У лісі він прищеплює дикі груші з культурними живцями, хоча це й не його обов’язок, але він знає, що через деякий час ці дерева принесуть користь, будуть радувати своїм цвітінням людське око, і «плоди ароматні зірвуть наші діти». Все це він робить безкоштовно, але це радує його душу.

Вірш «Розмова із другом» написаний трохи раніше (1954 р.), але пронизаний духом збірника «Рози й виноград». Природа - це мати, що дає щедрі матеріальні й духовні дарунки людині. Розмова із другом-лісом - це виразна деталь цивільної позиції автора і його закоханості в природу як людини-лірика, добре вихованого людини з тонким щиросердечним настроєм.

Його деякі вірші про природу, хоча пройшло з моменту їхнього написання багато років, злободенно звучать і сьогодні, тому що природа-матінка настільки засмічена, що, напевно, прийшла вже їй настав час помститися за зло, заподіяне людьми. І якби кожний господарник, кожна людина прагнула перетворити нашу землю в прекрасне й затишне житло, то було б як у поета: «Ми нові гаї посадимо, Щоб земля була весела…»,

У любовній, пейзажній, цивільній ліриці М. Рильськ завжди вірний своєму кредо: природа - це життя, це насолода для людини, тому й треба натхненно працювати у всіх областях, щоб віддячити її за щедрі дарунки. І хочеться закінчити добуток словами поета: «Ми роботу любимо, що у творчість перейшла, У музику, що ніжне серце давить. У щастя людського два рівних є крила: Рози й виноград, гарне й корисне».

Нехай буде так у нас сьогодні, нехай буде так і в майбутньому, нехай люди повернуться особою до самого необхідного в житті - до природи й зроблять все можливе для її збереження