Л. Андрєєв - один із самих песимістичних письменників у літературі початку XX століття. Він носій катастрофічної свідомості й ідеї бесприютности людини у світі. Його творчість - реакція на неспокійне, “неясне” час, “страшні роки” Росії. Добутку Л. Андрєєва увібрали в себе дух епохи. Почуваючи неминучість загибелі старого миру, письменник не вірить у стрімке чудове відродження

Художній мир Л. Андрєєва похмурий, гнетущ, повний нерозв’язних протиріч. Життя зображується трагичной у своїх основах. Письменник не знаходив у дійсності добрих і світлих початків. Ще замолоду мир здавався йому “пустелею й шинком”.

Не випадково головним героєм добутків Л. Андрєєва стає ужаснувшийся абсурдності життя й зневірена людина. Він страждає від самітності, почуває себе іграшкою в руках Долі. Миром правлять сили зла, тому люди залежні в Непорушного

Спроби протистояти жорстокій долі марні. Напевно, тому більшість добутків Л. Андрєєва розповідають про трагічний двобій людини з Долею. Концентрацією божевілля, жорстокої безглуздості життя стає образ “червоного сміху” в однойменному оповіданні. Л. Андрєєв, використовуючи цей лиховісний символ, прагне показати, що мир перебуває на краю прірви, що його дні полічені

Кривава безодня рано або пізно поглине людство. Картину братовбивчої війни письменник малює в нескладних уривках “знайденого рукопису”. Окремі епізоди не мають ні початку, ні кінця. Текст оповідання так само “розколотий”, як і зображений у ньому мир. “Божевілля й жах” - ці слова, повторені багаторазово, стають не тільки лейтмотивом добутку, але й лейтмотивом життя. Породжений подіями російсько-японської війни, оповідання виростає до філософського узагальнення

Андрєєв, бачачи безглуздість і трагічну абсурдність що відбувається, показує, що люди безпомічні й невільні: припинення бойні це від них не залежить, тому вони продовжують убивати один одного. Солдати - заручники чиєїсь злої волі. Оповідання робить “приголомшливе, приголомшуюче враження”.

Мир у ньому представлений позбавленим моральних орієнтирів і цінностей. кошмар, Що Насувається, паралізує волю людини. Від втручання Долі неможливо врятуватися

Важко залишатися “цілком гарним”, коли мир поганий. Ця думка перекреслила надії, зруйнувала ідеали цнотливого революціонера Олексія в оповіданні “Тьма”. Письменник показує “очну ставку” двох правд: чистої революційної ідеї героя й вирослої із самого життя філософії повії Люби

Перед особою занепалої жінки Олексій раптом розуміє, що “соромно бути гарним”. Безстрашний революціонер виявився в “пастці”. Йому нема чого протиставити Любі. В одна мить герой втрачає сенс життя. Що ж стало причиною настільки глибокого розчарування?

Каяття совісті, раптова любов або фатальні сили, що руйнують самі основи буття й калічать душі? Кожний твір Андрєєва переконує нас у тім, що у Всесвіті тріумфує “вненравственный хаос”. У сучасному світі немає Бога, є зла зумовленість

Це гірке відкриття коштувало життя сільському священикові Василю Фивейскому. У ньому неважко довідатися “сумного брата” біблійного Иовы. Але на відміну від міфологічного героя, вознагражденного за щиру віру Божою милістю, священик Василь не одержує нічого, крім ще більших випробувань. Фивейский щирий у своєму поклонінні Всевишньому. усі права захищені 2001-2005 Він мужньо переніс смерть сина, запій дружини й потім її загибель у згорілому будинку

Не нарікав священик, коли його другий син народився ідіотом. Василь чекав божественного знака, хоча вірити ставало усе сутужніше. Як заклинання звучать його слова “Я вірую!”, вимовні після кожного удару долі. Але усе більше сумнівів і розпачу в душі героя

Непереборні страждання привели священика до бунту, до зречення від єдиного духовного багатства, що виявилося не в змозі позбавити людей від борошн. У пориві божевільної гордині батько Василь відчув себе богоравным і захотів воскресити людини. Над тілом померлого працівника він вимовляє слова Христа, але лише валить у жах тих, хто зібрався в церкві. Бунт Василя не тільки не приніс йому щастя, але остаточно зруйнував його внутрішній мир. Зневіряючись, герой втрачає сенс життя. Йому залишається тільки вмерти. Драма Василя Фивейского - ще один страшний доказ безплідності спроб людини протистояти Долі

За всіма діями героя стежила “лиховісна маска” ідіота - символ “злої навмисності життя”. Бесприютность людей пояснюється їхньою несвободою від жорстокої й невідворотної Долі. У п’єсі “Життя людини” Андрєєв загострює тему залежності особистості від волі Долі

Людина приходить у мир з невідомого чорного океану. Туди ж йому неминуче має бути повернутися в призначену годину. Людина не хазяїн свого життя. Поруч із ним увесь час Хтось у сірому - символ усього того, що перешкоджає свободі особи, символ “залізного приречення”.

Головний герой п’єси, збірний образ, втілення всіх людей, “ваблений часом… незаперечно пройде всі щаблі людського життя, від низу до верху, від верху до низу. Обмежений зором, він ніколи не буде бачити наступного щабля, на яку вже підніметься нетверда нога його; обмежений знанням, він ніколи не буде знати, що несе йому прийдешній день, прийдешній година - мінута

И в сліпому невіданні своєму, томимый передчуттям, він покірно зробить коло залізного приречення”. П’ять картин п’єси, що показують п’ять періодів людського життя, ілюструють цю думку. Спроби героя перемогти Непорушне натрапляють на байдужість Якогось у сірому з палаючою свічею в руках, що монотонно повторює: “Але убуває віск, що з’їдається вогнем. - Але убуває віск”.

Однак і сам письменник, і багато хто його сучасники бачили щиру велич і трагізм у тім, що Людина, незважаючи ні на що, не здається, а бореться до кінця. На думку А. Блоку, герой п’єси не побоявся викликати на бій “невблаганну, квадратну, прокляту Долю”. У поданні Л. Андрєєва, людське життя самотнє, сумна, механистична. Дійсність жорстока й нещадна. Письменник співчуває героям, що втратили останню опору у світі, але найбільший інтерес викликають у нього ті, хто зберіг здатність до опору, для кого сам розпач стає джерелом самопізнання

Нехай боротьба безперспективна, нехай людина приречена, але він не повинен добровільно погоджуватися на роль покірного знаряддя в руках Долі