Треба поважати людини! М. Горький. На дні Яскравий, багатогранний талант М. Горького знайшов своє вираження й у драматургії. У п’єсі “На дні” письменник всі твори на a l l soch © 2005 відкрив читачам і глядачам невідомий доти шар російського життя: надії й радості, лиха й страждання босяків, “колишніх людей”, нікому не потрібних, викинутих за борт активного громадського життя. Із самого початку ми попадаємо в нічліжку, бачимо всі її вбоге оздоблення, “кам’яні зводи… зі штукатуркою, що обвалилася,”, “все нефарбоване й брудне”.
На перші ж сторінках персонажі розкриваються яскраво й глибоко, і читач із головою занурює в суворий незнайомий мир. Живучі в нічліжці - нещасні, що втратили надію, що опустилися “на дно” люди, недалекі, байдужі друг до друга. Їхнє коло спілкування дуже вузький, їжа вони добувають злодійством, шулерством. Яскравим представником панівного класу є хазяїн нічліжки Костылев - жорстокий визискувач, що не бажає знати нічого, крім грошей: “Хіба доброту із грошима можна рівняти?” Із самих мешканців нічліжки різко виділяється фігура Кліща
Він тут єдина людина, що не втратив надію “вирватися”, у нього золоті руки, і поки інші ледарюють, Кліщ працює - він взяв із собою інструменти. Ця людина не хоче бути тунеядцем, він уважає себе вище інших, але його презирство до навколишніх, жорстоке звертання з умираючою дружиною Ганною потворні. Несподівана поява Луки в нічліжці можна зрівняти із променем світла для її мешканців
Жорстокі серця зм’якшуються, очі іскряться, у серці поселяється надія, люди стають поблажливі й до себе, і до навколишнім. Лука умудряється всім приділити увага, заспокоїти, підтримати, допомогти. Він обнадіює Актора, допомагає йому перевірити в себе (”у що віриш, то і є”), умовляє його кинути пити лікуватися. Утішає вмираючу Ганну, захищає Настю: “Коли ти віриш, що була в тебе теперішня любов… значить - була вона! Була!
” Лука радить Попелу кинути Василису й піти одному або з улюбленою Наташей будувати нове життя. Мандрівник Лука викликає в мене замилування, оскільки він робить добрі справи зовсім безкорисливо, він умудряється підняти душі людські над тим брудом, що їх оточує. Він вірить у людину й тим самим допомагає йому вижити в суворому світі
Вся п’єса пронизана мрачноватым гумором Сатину, що зумів пронести його через все життя. Його історія схожа на історії багатьох інших: сидів за вбивство у в’язниці, розорився, потрапив на “дно”. Але це єдиний із всієї компанії освічена людина, і може, саме тому Ворь-Кий дав йому можливість піднятися над ілюзіями й rfo-жью: “Людина - от правда! Розумієш?
Це - величезно! У цьому всі начала й кінці. Чоло-Століття! Це - чудово! Це звучить,., гордо!
” Тобто, яким би не була “поганим” людина, у ньому обов’язково повинна жити іскорка гордості, віри в себе. “Треба поважати людини!” - говорить Горький вустами Сатину, і він правий. Адже що може бути краще людини? І зовсім байдуже, бідний він або багатий, головне, що це - людина!
У вищому розумінні цього слова!
Збережи - » Людина - це звучить гордо! (по п’єсі М. Горького “На дні”) . З'явився готовий твір.