Жертви хижаків у п’єсах Олександра Миколайовича Островського діляться на дві групи: покірливих і непокірливих. До першого ставляться, наприклад, Купавина й Лыняев з п’єси «Вовки й вівці». Драматург не проявляє до них ніякої симпатії. Вони звикли до паразитичного способу життя, їхня моральна загибель вирішена

Всі симпатії драматурга на стороні тих, хто повстає проти деспотії й цинізму, неправди й попрання людського достоїнства. Поряд із протестуючим образом Катерины з п’єси «Гроза» Островський створив целую галерею персонажів, що відрізняються гарячим серцем, щиросердечною красою. Це в першу чергу Лариса Огудалова із драми «Безприданниця». Вона багато обдарована натура, талановита, розумна, тверезо оцінює життя, ясно розуміє безвихідність свого положення, володіє чуйним і ніжним серцем

Полюбивши Паратова за «широту душі», Лариса безроздільно віддається своєму почуттю. Вона говорить, що «Сергій Серге-Ич… Це ідеал чоловіка. Ви розумієте, що таке ідеал?

Бути може, я помиляюся, я ще молода, не знаю людей, але ця думка змінити в мені не можна, воно вмре із мною». Ці слова героїні заслуговують поваги за щирість і силу почуття. Не провина Лариси, а лихо її, що об’єктом любові вона вибрала Паратова, та й чи був у неї вибір?

При її вихованні тільки Сергій Сергеич і міг стати «героєм її роману». Довідавшись про підлий обман Паратова, Лариса не хоче більше жити в цьому світі, де царюють неправда й користь, тому постріл Карандышева вона сприймає як рятування від цього страшного життя. Катерина й Лариса стихійно повстають проти звичаїв і вдач, що панують в експлуататорському суспільстві, вони не розуміють законів цього мира

Островський показав і свідомих борців проти існуючих &copy A L L S o c h. r u антилюдських порядків. Це не революціонери, але вони ведуть ідейну боротьбу проти хижаків і визискувачів. Це чиновник Жадов з «Дохідного місця», учитель Іванов з «У чужому бенкеті похмілля». Жадов відкидає злодійство й хабарництво, хабарництво й підлабузництво

Він возмущенно викликує: «Як я буду мовчати, коли на кожному кроці бачу мерзенності?» Він не хоче жити серед всієї цієї «бруду», що процвітає в чиновницькому середовищі. Жадов прагне жити чесно.

«Ми з вами почнемо жити чесно, по-новому…- говорить він своїй нареченій,- ви ще не знаєте високого блаженства жити своєю працею». Але все, що може протиставити цьому жорстокому суспільству герой,- його чесність. Це занадто слабка зброя проти хижаків. І життя зломило Жадова, він змушений зізнатися: «Я не герой, я звичайна, слабка людина».

Мелузов з п’єси «Таланти й шанувальники» -людин нової формації, інтелігент-різночинець. Йому мало просто бути чесною людиною, вона хоче приносити користь суспільству: «Я своя справа буду робити до кінця. А якщо я перестану вчити, перестану вірити в можливість поліпшувати людей або легкодухо порину в бездіяльність і махну рукою на всі, тоді купуйте мені пістолет, спасибі скажу».

Островський уважав театр діючим засобом боротьби за гуманістичні ідеали, за красу людських взаємин. Людьми великої й щирої людської душі, що різко протестують проти вульгарності й неправди, є артисти Нещасливців з п’єси «Ліс», Рів^-рів-на-рів з «Талантів і шанувальників», Кручинина й Незнамов з «Без вини винних». Це минулого й ідеали самого драматурга; твердженню їх, торжеству правди він присвятив своє життя