ЛЮБОВ У ЖИТТІ БАЗАРОВА Й КІРСАНОВИХ (по романі И. С. Тургенєва “Батьки й діти”) Творчість великого російського письменника Івана Сергійовича Тургенєва - це гімн високої, натхненної, поетичної любові. Досить згадати романи “Рудин” (1856), “Дворянське гніздо” (1859), “Напередодні” (1860), повести “Ася” (1858), “Перша любов” (1860) і багато інших добутків. Любов в очах Тургенєва насамперед таємнича: “Є такі миті в житті, такі почуття… На них можна тільки вказати - і пройти мимо”, - читаємо у фіналі роману “Дворянське гніздо”. Разом з тим здатність любити Тургенєв уважав мірилом людської цінності. Повною мірою цей висновок ставиться й до роману “Батьки й діти”. Любов відіграє істотну роль у житті Миколи Петровича Кірсанова. Женившись відразу ж після смерті батьків, Микола Петрович цілком віддається мирному плину сільського життя. “Десять років пройшли як сон”. Смерть дружини - страшний удар для Миколи Петровича. “Він ледь виніс цей удар, посивів у кілька тижнів; зібрався було за кордон, щоб хоч небагато розсіятися… але отут настав 48-й рік”. Відносини Миколи Петровича з Фенечкой значно спокійніше, “…вона була так молода, так самотня; Микола Петрович був сам такий добрий і скромний… Інше доказувати нема чого…” Фенеч-Ка залучає Кірсанова саме своєю молодістю, красою. Тургенєв проводить через випробування любов’ю й Павла Петровича Кірсанова. Зустріч на балі із княгинею Р. різко змінила життя героя. ALLSoch. ru 2005 align=”justify”>Павло Петрович не в силах противитися своєму почуттю. Пронаблюдаем за відносинами Кірсанова й княгині Р. “Важко було Павлу Петровичу, коли княгиня Р. його любила; але коли вона охолонула до нього, а це трапилося незабаром, він ледве з розуму не зійшов. Він терзався й ревнував… тягався за нею всюди… вийшов у відставку…

” Безмовна любов остаточно вибиває Павла Петровича з колії. “Десять років пройшло… безбарвно, безплідно й швидко, страшно швидко”. Звістка про смерть княгині Р. змушує Павла Петровича кинути всі й оселитися в родовому маєтку, “…втративши своє минуле, він усе втратив”.

Дуель із Базаровым через Фенечки говорить, звичайно ж, не про силу почуттів Кірсанова, а про дрібні ревнощі й бажання помститися за поразку в суперечці. Але чи можна говорити, що “дідки” Кірсанови не витримали випробування любов’ю? Мені здається, що нельзя.

Занадто вуж сильне й складне почуття - любов! У судженнях про любов Аркадія Кірсанова відчувається вплив Базарова. Подібно своєму “учителеві”, молодший Кірсанов уважає любов “дурницею”, “нісенітницею”, “романтизмом”.

Втім, реальне життя швидко ставить усе на місця. Знайомство з Ганною Сергіївною Одинцовій змушує Аркадія відчути себе “школярем”, “студентиком” поруч із нею. “Навпроти, з Катею Аркадій був як будинку…” Молодий Кірсанов, говорячи словами Базарова, не створений для “терпкої, бобыльной життя”.

Доля Аркадія типова. Женившись на Катерине Сергіївні, він стає “завзятим хазяїном”. “У Катерины Сергіївни народився син Коля, а Митя вже бігає молодцем і бовтає речисто”. Інтереси Аркадія замикаються в тісному колі сімейних і господарських турбот. Спробуємо тепер з’ясувати, що значить любов у житті Базарова, адже молодий нігіліст заперечує всі “романтичні почуття”.

Втім, Базарів “далеко не жінконенависник”. Він був “великий мисливець до жінок і жіночої краси, але любов у розумінні ідеальному, або, як він виражався, романтичному, називав нісенітницею, непростительною дурницею…” Фенечка залучає Базарова тим же, чим і братів Кірсанових - молодістю, чистотою, безпосередністю. Дуель із Павлом Петровичем відбувається в той момент, коли Базарів випробовує пристрасть до Одинцової. Виходить, що Базарів не любить Фенечку, він випробовує до неї чисто інстинктивний потяг

Інша справа відносини з Одинцовій. “Одинцова йому подобалися: розповсюджені слухи про неї, воля й незалежність її думок, її безсумнівне розташування до нього - всі, здавалося, говорило на його користь; але він незабаром зрозумів, що з нею “не доможешся користі”, а відвернутися від Її він, до здивування своєму, не мав сил”. Тургенєв малює внутрішню боротьбу героя із самим собою. Саме в цьому полягає пояснення показного цинізму Базарова. “Отаке багате тіло! Хоч зараз в анатомічний театр”, - говорить він про Одинцову. А тим часом Аркадій зауважує у своєму другу й учителі незвичне хвилювання, навіть боязкість у відносинах з Одинцовій. Почуття Базарова - це не тільки фізична пристрасть, це любов, “…він легко злагодив би зі своєю кров’ю, але щось інше в нього вселилося, чого він ніяк не допускав, над чим завжди жартував, що обурювало всю його гордість”. Боротьба Базарова зі своїм почуттям споконвічно приречена на невдачу. Своїм романом письменник затверджує вічні цінності любові, краси, мистецтва, природи. Під час побачення з Одинцовій Базарів раптом відчуває приголомшливу красу й таємничість літньої ночі, “…крізь зрідка, що колихалася штору, уливалася дратівлива свіжість ночі, чулося її таємниче шепотіння. Одинцова не ворушила жодним членом, але таємне хвилювання охоплювало її потроху… Воно повідомилося Базарову. Він раптом відчув себе наодинці з молодою, прекрасною жінкою…” “Любов” і “романтизм”, над якими Базарів так їдко сміявся, входять у його душу. Євгеній прекрасно бачить, що Одинцова занадто вуж себе “заморозила”, що вона дуже високо цінує власний спокій і розміряний порядок життя. Рішення розстатися з Ганною Сергіївною залишає в душі Базарова важкий слід. Прощаючись перед смертю з Одинцовій, тургеневский герой говорить про своє високе призначення, про трагічну самітність, про Росію. Исповедальные слова! Такі вимовляють тільки перед священиком або найближчою людиною… Смерть Базарова свідчить про його незвичайність. “Умерти так, як умер Базарів, - однаково що зробити великий подвиг…” (Писарєв). Таким чином, і в житті братів Кірсанових, і в житті нігіліста Базарова любов відіграє трагічну роль. І все-таки сила й глибина почуттів Базарова не пропадають безвісти. У фіналі роману Тургенєв малює могилу героя й “двох уже старезних дідків”, які приходять на неї. Але адже це ж любов! “Невже любов, свята, віддана любов не всесильна? Про немає! Яке би жагуче, грішне, що бунтує серце не зникло в могилі, квіти, що ростуть на ній, безтурботно дивляться на нас своїми безневинними очами: не про один вічний спокій говорять нам вони, про той великий спокій “байдужої” природи; вони говорять також про вічне примирення й про життя нескінченної…” Такий філософський фінал роману “Батьки й діти”. Головний підсумок життя Базарова в тім і полягає, що герой зумів, нехай на недовгий час, розбудити безпосередні почуття в ті, хто холодний від природи, як Одинцова. Базарів залишає у світі любов, а не ненависть або нігілізм. Тому так доречні у фіналі роману слова Тургенєва “про вічне примирення й про життя нескінченної…”