“Любов повинна бути трагедією, найбільшою таємницею у світі” Мовчати й гинути… Але милею, Чим життя, чарівні окови! Микола Ленау Олександра Івановича Куприна, чудесного майстра художнього слова, гуманіста й правдошукача, з неменшою підставою можна назвати співаком піднесеної любові. Перегортаючи сторінки його добутків, читач занурює в дивний мир його героїв. Всі вони дуже різні, але в них є щось, що змушує співпереживати їм, радуватися й засмучуватися разом сними.

Протестуючи проти вульгарності й цинізму буржуазного суспільства, продажних почуттів, проявів “зоологічних” інстинктів, письменник шукає дивні по красі й силі приклади ідеальної любові, те відправляючись для цього в глибину століть, те забираючись у лісову глухомань Волинської губернії, те заглядаючи в комірку закоханого пустельника, останнього романтика в жорстокому й розважливому світі. Його герої - люди з відкритою душею й чистим серцем, що повстають проти приниження людини, що намагаються відстояти людське достоїнство. Повість “Гранатовий браслет” - це підтвердження того, що Куприн шукає в реальному житті людей, “одержимих” високим почуттям любові, здатних піднятися над навколишніми, над вульгарністю й бездуховністю, готових віддати всі, не вимагаючи нічого натомість.

Письменник оспівує піднесену любов, протиставляючи її ненависті, ворожнечі, недовірі, антипатії, байдужості. Вустами генерала Аносова він говорить, що це почуття не повинне бути ні легковажним, ні примітивним, ні, тим більше, ґрунтуватися на вигоді й користі: “Любов повинна бути трагедією. Найбільшою таємницею у світі! Ніякі життєві зручності, розрахунки й компроміси не повинні її стосуватися”.

Любов, по Куприну, повинна ґрунтуватися на піднесених почуттях, на взаємоповага, чесності й правдивості. Вона повинна прагнути до ідеалу. Саме такий була любов Желткова.

Дрібний чинів-никнув, самотній і боязкий мрійник, закохується в молоду світську даму, представницю так званого вищого стану. Багато років триває безмовна й безнадеж-ная любов. Листа закоханого служать предметом насме-шек і знущань із боку членів сімейства Шийних і Булат-Тугановских.

Не сприймає їх всерйоз і кня-гиня Віра Миколаївна - адресат цих любовних открове-ний. А присланий невідомим закоханим подарунок all soch © 2005 - гранатовий браслет - викликає буру обурення. Біля-Кие княгині люди вважають бідного телеграфіста ненормаль-ным, маніяком. І тільки все той же генерал Аносов дога-дывается про щирі мотиви настільки ризикованих поступ-ков невідомого закоханого: “А - почім знати? Може бути, твій життєвий шлях, Верочка, перетнула саме така любов, про яку марять жінки й на яку більше нездатні чоловіки”. А наш герой тільки й живе цими нагадуваннями про себе: листами від Г. С. Ж., гранатовим браслетом

Це підтримує в його душі надію, дає йому сили переносити стра-данія любові. Любові жагучий, спопеляючої, котру він готовий віднести із собою в потойбічний мир. Смерть не страшить героя. Любов сильніше смерті. Він вдячний тої, котра викликала в його серце це прекрасне почуття, що підняло його, маленького людини, над величезним суєтним миром, миром несправедливості й злості. Саме тому, ідучи з життя, він дякує їй, благословляє свою кохану: “Так святиться ім’я Твоє”.

“Так святиться ім’я Твоє” - рефреном звучить в останній частині “Гранатового браслета”. Пішов з життя людин, але не пішла любов. Вона немов розсіялася в навколишньому світі, злилася з бетховенською сонатою №2 Largo Appassionato.

Під жагучі звуки музики героїня відчуває болісне й прекрасне народження у своїй душі нового миру, відчуває глибоку подяку до людини, що над усе у своєму житті поставила любов до неї, навіть вище самого життя