Любов, навіть нерозділена, є велике щастя (по повісті А. И. Куприна “Гранатовий браслет”)

Це любов, которою Богові було завгодно за щось мене винагородити. А. Куприн. Гранатовий браслет Як часто нам у реальному світі, з його проблемами, звичками, побутовими безладдями, здається, що з життя зникли й поезія, і недоторкана краса, і сильні, що піднімають людини почуття. Але ж насправді все це нікуди не ділося, просто потрібно потурбуватися не поспішати, зупинитися, подивитися на мир іншими очами, не думаючи тільки про себе. Або взяти із книжкової полиці томик з добутками А. И. Куприна й поринути в чарівний своєю реальністю й у той же час, неймовірною силою людських почуттів мир цього чудового письменника. “Гранатовий браслет”.

Сюжет цієї повісті надзвичайно простий: молодий чиновник, давно й безнадійно закоханий у княгиню Шеину, добровільно йде з життя, щоб не заважати їй. Сюжет цієї повісті неимоверно складна: трагедія людини, що полюбили сумирно й нашли в цьому велике щастя. Епіграфом до повісті Куприна можна взяти бунинские рядка: “Любов – це коли хочеться того, чого немає й не буває”. Молодий чиновник зі смішним прізвищем Жовтків, який усе чомусь називають телеграфістом, у юношески палких, почасти забавних своєю наївністю й уживанням вульгарних штампів, але “цілком цнотливих” листах зізнається у своїх почуттях юній красуні з багатої сім’ї. Пройшов час, Віра Миколаївна вийшла заміж і стала княгинею, її життя текло своєю чергою, і в ній не було місця для “жартів” бідного чиновника, любов якого лише міцніла, настоюючись, немов вино, на мріях, але вже не надіях. У своєму єдиному листі до Желткову княгиня Шеина попросила його не набридати їй своїми любовними виливами, які могли скомпрометувати її в очах суспільства, власної сім’ї

Не бажаючи тривожити й хоч чимсь зачіпати жінку, що він боготворив, Жовтків “замовчав про любов і став писати лише зрідка: на Великдень, на Новий рік і в день її іменин”. Не вимагаючи ні відповідей, ні взаємності, парубок був щасливий уже тим, що живе з об’єктом своєї любові на одній землі, в одному місті, дихає одним повітрям, що в неї все благополучно. Пізніше Віра Миколаївна зрозуміла, що завжди поруч із нею незримо перебувала людина, здатний на щиру любов – “безкорисливу, самовіддану, що не чекає нагороди. Про яку сказано – “сильна як смерть”… така любов, для якої зробити будь-який подвиг, віддати життя, піти на мучення – зовсім не праця, а навіть радість

Любов повинна бути трагедією…” Роки безмовної любові (яка тривала більше семи років) перетворили Желткова, йому відкрилося велике щастя тонке почувати мир і його красу, він навчився слухати музику Серцем. Високе почуття возвы-г сило й освітило цієї людини, вона викликало повагу ~к йому навіть у чоловіка Віри Миколаївни, що прийшов : Желткову із проханням більше не турбувати дружину нагадуваннями про себе. Воістину безмірне серце й душа людини, здатного піти з життя улюбленої жінки, лише зустрівшись із &copy A L L S o c h. r u смертю, але при цьому не відчуваючи ні образи, ні болю, ні розпачу. “Я нескінченно вдячний Вам тільки за те, що Ви існуєте

Я перевіряв себе – це не хвороба… – це любов, которою богові було завгодно за щось мене винагородити”. Яке дивне протиріччя: щаслива нещасна людина

Ідучи, я в захваті говорю: “Так святиться ім’я Твоє”. Не даючи ні власних оцінок, ні моралей, А. И. Куприн зумів повідати нам прекрасну й смутну історію про любов, що коштує вище суспільної думки, вище станових рамок і упередженого відношення обивателів. Любові, що вміє перетворити сірий і звичний мир у таїнство, загадку, казку. Любові, до якої хочеться бути дієприкметниковим і вірити в неї навіть сьогодні, в XXI столітті

Збережи - » Любов, навіть нерозділена, є велике щастя (по повісті А. И. Куприна “Гранатовий браслет”) . З'явився готовий твір.

Любов, навіть нерозділена, є велике щастя (по повісті А. И. Куприна “Гранатовий браслет”)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.