Любов до життя Джека Лондона і його героїв – твір по творчості Дж. Лондона

З оповіданнями Джека Лондона, з його мужніми й вольовими героями, я познайомився ще в п’ятому класі. А потім довідався, який важкої було життя самого письменника: перші його спогади про дитинство – це вічне почуття голоду й незвичайна спрага читання. Після смерті батька Джек залишився єдиним годувальником у сім’ї. Нестаток змушував братися за будь-яку роботу.

Хлопчиком він працював на консервному заводі по 12-14 годин на день. Згадуючи про тім часі, Джек Лондон писав: «Мені дивно тепер думати, з яким самозабуттям я працював, і про те, як я був бідний, і ще – як я був щасливий». Він був серед золотошукачів на Клондайке, проживши з ними зиму на злитті рік Юкон і Стюарт. Враження цієї зими послужили сюжетами для його майбутніх оповідань і ще довго харчували всю його творчість.

Як би важко не доводилося жити, письменника завжди виручала любов до життя. Ця ж любов до життя відрізняло і його героїв. На Клондайке Джек Лондон побачив, як люди під вагою суворої природи звільнялися від запеклості й індивідуалізму, недовіри друг до друга. Але серед сильн і мужніх було чимало таких, які принесли із собою в сувору білу безмовність Аляски звірині закони цивілізованого суспільства; ненаситну пристрасть до золота, прагнення розбагатіти, не гребуючи ніякими засобами.

У діях і поводженні героїв оповідання «Любов до життя» (1906) ми бачимо нездатність щось зрозуміти, поступитися, допомогти один одному. Два старателі після вдалих пошуків вертаються додому. Один з них вивихнув ногу й попросив іншого допомогти, але той зволів рухатися далі, він не зупинився й не допоміг. І як не кричав товариш вслід що йде, той не звернув на його благання про допомогу ніякої уваги. Він ніс свою частку спільно добутого золота, розділивши навіть сірника. Голод мучив подорожанина… Він заблудився, намагався піймати куріпку, але марне. Дивлячись, як летить куріпка, людина почував до неї таку ненависть, начебто вона заподіяла йому страшне зло. Потухло багаття, повалив сніг. Розпач був так великий, що людина навіть розділила своє золото навпіл і викинув половину, а пізніше – і другу: не було сил нести зайвий вантаж. До вечора він прийшов до місця, де вовки задерли оленя, і став гризти кості, що залишилися, висмоктувати мозок. Йому стало здаватися, що вмерти не так страшно, болючіше – жити. Однак спрага життя тягла його в шлях.

И раптом на обрії він побачив пароплав. Відбиваючись від хворого вовка, що ледве тягся за ним, людина просувався до корабля. По дорозі він виявив останки Білла – його товариша, що кинув. Поруч із загиблим лежало його золото. Тепер воно нічого не коштувало, у всякому разі не могло врятувати життя. Голодний, утомлений вовк усе ще переслідував людину… Він схопив іклами його руку, але вкусити не мав сил. Людина вже не могла оборонятися, але спрага життя, любов до неї додали йому сил. Він вцепился зубами у вовну звіра й придавив його всією своєю вагою…

Через три тижні людин отямився, лежачи на ліжку його китобійного судна, що підібрало, «Бедфорд», але у свідомості його назавжди залишився страх перед голодною смертю.

Любов до життя – це те, що завжди рухає діями людини, вона мобілізує всієї його можливості для опору й боротьби. І тоді людина здобуває перемогу над смертю, як це відбулося в оповіданні Джека Лондона

Збережи - » Любов до життя Джека Лондона і його героїв – твір по творчості Дж. Лондона . З'явився готовий твір.

Любов до життя Джека Лондона і його героїв – твір по творчості Дж. Лондона





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.