У рік 6732 (1223). Прийшло нечуване військо, безбожні моавитяне, називані татарами; прийшли вони на землю Половецьку. Половці намагалися пручатися, але навіть найдужчий з них Юрій Кончакович не міг їм протистояти й біг, і багато хто були перебиті - до ріки Дніпра. Татари ж повернули назад і пішли у свої вежі.

І от, коли половці прибігли в Російську землю, то ськазали вони російським князям: «Якщо ви нам не допоможете, то сьогодні ми були побиті, а ви завтра побиті будете». Була рада всіх князів у місті Києві, і вирішили на раді так: «Краще нам зустріти їх на чужій землі, чим на своєї». На цій раді були Мстислав Романович Київський, Мстислав Козельський і Чернігівський і Мстислав Мстиславич Галицкий (Відважний) - вони були найстаршими князями Російської землі. Великого ж князя Юрія Суздальського на тій раді не було. А молодші князі були Данило Романович, Михайло Всеволодич, Всеволод Мстиславич Київський і інші князі багато. Тоді ж хрестився великий князь половецький Басти.

Волошки там не було, він по молодості залишився у Володимирі. Звідти прийшли вони у квітні місяці й підійшли до ріки Дніпрові, до острова Варязькому. І з’їхалося отут з ними все кочовище половецьке, і черниговци приїхали, кияни й смоляне й інших земель жителі. І коли переходили Дніпро вбрід, те від великої кількості людей не видно було води. Гапичане й волинци прийшли кожний зі своїм князем. А куряне, трубчаие й путивльци, кожний зі своїм князем, прийшли на конях. Вигнанці галицкие пройшли по Дністру й вийшли в море - у них була тисяча човнів, - увійшли в Дніпро, піднялися до порогів і стали в ріки Хортиці на броді в бистрини. З ними був Юрій Домамирич і Держикрай Владиславич.

Дійшла до стану звістка, що прийшли татари подивитися на російські човни; почувши про це, Данило Романович погнався, підхопившись на коня, подивитися на небачену рать; і колишні з ним кіннотники й багато інших князів поськакали дивитися на неї. Татари пішли. Юрій ськазав: «Це стрілки (лучники)». А інші говорили: «Це прості люди, гірше половців». Юрій Домамирич ськазав: «Це ратники й гарні воїни».

Повернувшись же, Юрій усе розповів Мстиславові. Молоді князі ськазали: «Мстислав і інший Мстислав, не стійте! Підемо проти них!» Всі князі, Мстислав і інший Мстислав, Чернігівський, перейшли через ріку Дніпро, до них перейшли й інші князі, і всі вони пішли в половецький степ. Вони перейшли Дніпро у вівторок, і зустріли татари російські ціпки. Російські стрілки перемогли їх, і гнали далеко в степ, б’ючи, і захопили їхню худобу, і із чередами пішли, так що всі воїни збагатилися худобою.

Звідти вони йшли вісім днів до ріки Калки. Зустріли їх татарські сторожові загони. Коли поборолися сторожові загони, був убитий Іван Дмитрович і ще двоє з ним. Татари від’їхали; біля самої ріки Калки зустрілися татари з російськими й половецькими полками. Мстислав Мстиславич повелів спочатку перейти ріку Капку Данилу з полком і іншими полицями з ними, а сам після них переїхав; …сам він їхав у сторожовому відраді. Коли він побачив татарські полки, то приїхав ськазати: «Озброюйтеся!» Мстислав Романович і інший Мстислав сиділи й нічого не знали: Мстислав їм не ськазав про происходящем через заздрість, тому що між ними була більша ворожнеча.

Зійшлися полки разом. Данило виїхав уперед, і Семен Олюевич і Василько Гаврилович ударили в полки татарські, і Василько був поранений. А сам Данило, будучи поранений у груди, по молодості й хоробрості не відчув ран на тілі своєму. Йому було вісімнадцять років, і він був сильний.

Данило міцно боровся, б’ючи татар. Побачив це Мстислав Німої й, подумавши, що Данило поранений, сам кинувся на них, тому що був він чоловік сильний; він був родичем Романові від роду Володимира Мономаха. Він дуже любив батька Данила, а той доручив йому свою волость після своєї смерті, щоб віддати її князеві Данилу.

Коли татари кинулися навтіки, Данило бив їх зі своїм полком, і

Олег Курський міцно бився з ними, але нові полки поборолися з нами. За гре - хи наші переможені були російські полки. Данило, побачивши, що розпалюється бій і татарські лучники посилено стріляють, повернув свого коня під напором супротивника. Поки біг він, сильно захотів пити, а напившись, відчув рану на тілі своєму, котру не помітив під час бою з-з& мужності й сили віку свого. Тому що був він відважний і хоробрий, від голови до ніг не було в нього вад.

Переможені були всі російські князі. Такого ж ніколи не бувало. Татари, перемігши росіян людей через гріхи християн, прийшли й дійшли до Новгорода Святополкова (Новгорода Сіверського). Росіяни ж, не відаючи про їхню облудність, вийшли назустріч їм із хрестами й були всі перебиті.

Очікуючи покаяння християн, бог повернув татар назад на східну землю, і вони завоювали землю Тангутськую й інші країни. Худа ж їх Чингисхан був убитий тангутами. Татари ж обдурили тангугов і згодом погубили обманом. І інші країни вони погубили - раттю, а найбільше обманом.

(З Галицько-Волинського літопису)

Літописна повість про першу зустріч росіян з татарами. Битва на ріці Калке

Василько Романович - брат Данила Галицкого. Він перебував у Володимирі на Волине. У момент битви йому було близько 16 років.

Літописна повість про першу зустріч росіян з татарами. Битва на ріці Калке

Пам’ятники літератури Древньої Русі. XIII століття. М" 1981. С. 257-261.