Літописання займає особливе місце в літературі Київської Русі. Літописи - це історичні твори, в яких розповідь велася за роками («літами»). Кожен народ пам’ятає свою історію. Багато відомостей і спогадів про минуле знаходимо в народних переказах, легендах, піснях, що передавалися з покоління в покоління. Літопис як своєрідна форма літературного твору виріс на основі усного історичного епосу. Поштовхом до початку літописання стали бурхливі події патріотичного характеру в Київській Русі, а також бажання знати минуле своєї вітчизни, щоб повніше осмислити і зрозуміти її теперішнє.

Літопис як літературний жанр виникає десь в середині XI ст. Один з найдавніших літописів, шо дійшли до нас, «Повість минулих літ», складений близько 1113 р. монахом Києво-Печерського монастиря Нестором. У ньому подаються відомості про походження давньоруського народу й держави. Це не тільки найцінніше джерело історії Київської Русі, а й видатний твір літератури. Тут дуже яскраво змальовуються події сивої давнини, розповідається, як жили в той час люди, якими були міста, зброя, човни. Перед нами проходять картини ми-, нулого, починаючи від заснування Києва і до початку XII ст. Літопис мав також велике патріотично-виховне значення. У ньому є відомості про діяльність князів, про боротьбу східних слов’ян із зовнішніми ворогами, про народні повстання в ‘Київській Русі.

«Повість минулих літ» пройнята любов’ю до вітчизни, турботою про її процвітання. У ній засуджуються князівські усобиці і незгоди, боротьба за владу. Основне завдання літопису - патріотичне висвітлення величі, єдності і незалежності Руської землі. Але в літопис увійшли не лише історичні факти, а й цілі новели, народні перекази, історичні пісні, легенди, у яких були згадки про окремі історичні події. Саме вони надають літопису характеру не тільки історичної, а й художньої пам’ятки. Тут виразно поєднана історична достовірність з поетичним вимислом і живим викладом. Цікавим з цього погляду є перекази про бєлгородський кисіль, про заснування Переяслава.

«Повість» надихала багатьох письменників нової літератури. На основі літописної легенди О. Пушкін написав славетну баладу «Повість про віщого Олега». А в пісні «Смерть Єрмака», написаній по-етом-декабристом К. Рилєєвим, відчувається літописна розповідь про Листвинську битву 1024 року. На жаль, основний погляд на описані і літописі події є суто релігійними (усе, за літописцем, залежить від волі Бога, всі нещастя народу - Божа кара за «гріх»). Це й не дивно, бо ж автори літописних творів - церковники. І все ж літописці - щирі патріоти, які вболівають з приводу розбрату, засуджують міжусобні чвари, палко прагнуть бачити рідну землю об’єднаною, державу - могутньою, народ - щасливим.

У «Галицько-Волинському літописі» продовжується опис подій Початкового та Київського літописів ‘(«Київський літопис» вів опис подій з 1 і 11 до 1292 року). У літописі яскраво описано хоробрість князя Данила та його дружини в бою з татарами на Калці, в Шлезь-ку, Чехії, похід проти литовських завойовників. Описано історію князя Володимира Волинського, сина Василька. Започаткував цей літопис і пантеон українських святих, до якого увійшли, крім преподобного Антонія Печерського, і Ольга, і Володимир, і Теодосій, і Борис, і Гліб.

Літопис «Повість минулих літ» - це не лише систематизована історія України, а й своєрідна хрестоматія поетичних і епічних сказань, оповідань, навіть байок та філософських творів. Велич та багатогранність цієї пам’ятки вражає, бо поєднала в собі твори найрізноманітніших жанрів. Літописи зберегли своє значення й для нашої доби: кожен літопис - це найперше джерело вивчення історії рідного краю. Читайте літописи - славне минуле нашого народу. Бо «хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього» (М. Рильський).