М.Гоголь близький до зарубіжних романтиків, особливо до Е.Гофмана. Він продовжує і розвиває гофманівську тематику, принципи його поетики. Проблеми, яких торкалися обидва письменники у своїх творах, залишаються актуальними: суперечності між духовними й матеріальними цінностями, незалежність у життєвому виборі, співіснування прекрасного й потворного. Як Гоголь, так і Гофман виявляли інтерес до фантастики й розробляли її у своїх творах. Це сприйняття творчості Гоголя і Гофмана цікаве, але слід зауважити, що немає дослідження, в якому розкривалася б проблема фантастичного у Гоголя і Гофмана, висвітлювався зв’язок і спільність розробки фантастичного обома письменниками. Деякі аспекти цієї проблеми показані в нашій статті.
Фантастичною, “надзвичайною” уявляється Гоголю, як і Гофману, влада грошей, що все більше захоплює світ. Обидва письменники відобразили зростаючу втрату ціннісних мірил, згубний наступ хаосу, корені якого - в золотому мареві, і все це через гроші, золото (у Гофмана - це три золоті волосини, якими фея із серцелюбства нагородила виродка Цахеса). Ця зловісна сила робить замах на найвищий прояв і створіння людського духу - мистецтво, творчість, духовність.
Німецький романтик приводить читача до висновку, що художник самотній у світі, його не розуміють і принижують філістери, а суспільство, в якому панують прозаїчні інтереси, вигода і користь, є ворожим великому, справжньому мистецтву. Ця тематика знаходить продовження і розвиток у Гоголя (”Портрет”), у творчості якого відчувається зв’язок з романтичною темою “високого безумства”, є фантастична двоплановість, наближена до романтичних традицій (”Записки божевільного”), романтична іронія (”Ніс”).
Фантастика Гофмана переважно казкова, торкається чарівних перетворень, незвичайних пригод, а також чудових властивостей звичайних предметів. На це звертає увагу Г. Гейне, підкреслюючи, що Гофман знайшов “чаклунські формули” й може за власним бажанням викликати ворожих духів природи, оживити кожен камінь і перетворити на каміння все живе, а людей - на диких звірів.
У дослідженнях фантастики Гоголь розвиває принцип “паралелизму фантастичного й реального”. Ю. Манн вважає, що “зто был общий закон зволюции фантастических форм на исходе романтизма, - и гоголевская линия до поры до времени развивалась во многом параллельно гофмановской” [5, 76]. Наприклад, збігається впровадження словеснообразної форми фантастики, інтерес до форм завуальованої (неявної) фантастики в “Мадемуазель Скюдері” Гофмана та в “Записках божевільного”, “Портреті” Гоголя.
Як і в Гофмана, фантастика, казковість - невід’ємний елемент гоголівських творів, що то надає їм особливу таємничість, то обертається гострим, комічним гротеском. Казковофантастичні епізоди в повістях переплітаються з реальними описами побуту, зображенням психологічно переконливих образів чиновників.
У Гофмана гротескні образи виявляють нерозумність законів існуючого світу. Огидний потвора, наділений у казці чарівним даром присвоювати собі здобутки оточуючих, викликає захоплення, стає всесильним міністром (”Крихітка Цахес”). Так гротескне перебільшення явища, образу доходить до абсурду, жаху, безглуздя.
Ю. Манн бачив у побудові “Записок божевільного” деяку аналогію з “Життєвими поглядами кота Мурра”, але підкреслював, що у Гофмана поєднуються два самостійних документи: біографія кота Муррата життєвий опис Крейслера, що вмотивовано позасюжетною причиною: помилкою під час видання рукопису. У Гоголя витримано єдиний план, і “собаче листування” входить до цього плану як епізод, пов’язаний із вчинками й душевним станом персонажа (Поприщина).
У “Записках божевільного” Гоголь продовжив гофманівську манеру лукавих і водночас нещадно злих і гострих натяків, характерних для “кошачої” лінії роману “Життєві погляди кота Мурра”. Тут гофманівський художній прийом гротеску знайшов одне з найкращих висловлювань у листах Меджі, в яких дотепно висміюється вишуканий тон великосвітського суспільства. “Собаче” сприйняття життя є посвоєму “природним”, містить дещо “вільнодумне”, завдяки чому здійснюється гротескна картина ієрархії суспільних цінностей. Як і в епізоді з орденською стрічкою, про яку розповідає Меджі: “… а по обіді підняв мене до своєї шиїй сказав: “А глянь, Меджі, що воно таке. “Я побачила якусь стрічечку. Я понюхала її, та не знайшла ніякого аромату; нарешті потихеньку лизнула: солонувате трошки”.
Для того щоб підкреслити, що титулярний радник - рядовий, типовий чиновник, Гоголь створює па родію на “світський роман” у листах. Поприщину, який поступово божеволіє, здається, що він читає собачі листи. Вони побудовані на рівні низькопробних романів, які чиновнику доводилося читати. їх стиль цілком відповідає низькому естетичному смаку самого Поприщина.
У сатиричних портретах Гоголь не звертається до гротеску; а використовує прийом акцентування однієї деталі. Так створюється портрет Поприщина в листі Меджі: “… якби ти знала, що це за потвора! Справжня черепаха в мішку… Прізвище в нього пречудне. Він завжди сидить та гострить пера. Волосся в нього на голові дуже схоже на сіно. Папа часом посилає його замість слуги. Софі ніяк не може втриматись від сміху, коли дивиться на нього”.
У цьому портреті помітне виділення характерної деталі (незначний, нікчемний, жалюгідний) і надання їй значення цілого (”маленька людина”).
Титулярний радник Поприщин духовно нікчемний і жалюгідний. Його світогляд обмежений чиновницьким світом з хабарництвом, плітками, підлабузництвом, вульгарністю. Але водночас у маленькому чиновникові живе думка про те, що він не гірший за інших. Щоб підкреслити це амбіційне уявлення, автор блискуче використовує промову: “Та чи знаєш ти, дурне бидло, що я чиновник, я благородного походження”; “Зачекайно, друже! Будемо й ми полковником, а може, як бог дасть, і чимнебудь і значнішим… Що ж це ти вбив собі в голову, ніби крім тебе зовсім уже й немає порядної людини. Дайно мені ручевського фрака, пошитого по моді, та нехай би я вив’язав собі такого, як ти, галстука, - ти не годен тоді і в слід мені ступити”.
Поняття щастя співпадає у Поприщина з першим уявленням про ідеал. Гоголівський герой із заздрістю .дивиться на свого керівника відділення, на якому “ручевський фрак” і “чоботи по тридцять карбованців”. Він і сам хотів би так вдягатися. Поприщин заздрить директору, і шарудіння сукні генеральської доньки для нього - найкраща музика. Мрія про директорську доньку зливається з бажанням проникнути у “вищі сфери”, ближче подивитися на життя панів, зрозуміти, про що міркує директор.
Поприщин вихваляється перед лакеєм, починає сварити мужика - “свиню”, який не ходить до театру, критикує зовнішність свого керівника (”… в нього обличчя скидається трохи на аптекарську пляшечку…”), а потім добирається до камерюнкерів (”Адже з того, що камерюнкер, не проріжеться третє око в лобі…”).
У мріях Поприщин бачить себе генералом із блакитною стрічкою. Але для того, щоб досягти генеральської посади, потрібно служити років сорок. Він не хоче чекати, хоче миттю стати генералгубернатором. У цьому виявляється його бажання негайно подолати прірву, що розділяє чиновника з Його Величністю, перед якою він тремтить, і, обриваючи свої фантазії, застерігає: “Нічого… нічого… мовчу”. У цих поривах мовчання чується передвістя чогось незвичайного, в свідомості титулярного радника, який гострить пера, накопичується протест проти соціальної несправедливості. Це приводить його до безумства: він уявляє себе іспанським королем Фердинандом VIII.
У своєму безумстві Поприщин раптово підвищується, виявившись здатним на бунт, і підіймається до викриття: “Матір, батька, бога продадуть за гроші, честолюбці, христопродавці!”.
Гоголь, як і Гофман, не намагається ігнорувати дійсність, замінюючи на художнє уявлення. Фантастика служить письменникам засобом осягнення життя. У фантастичних пригодах, що трапляються з героями Гоголя і Гофмана, відображається об’єктивна дійсність. Фантастичне царство собак і котів, уявні вчені розмови і звичайні бійки, суперництво і романтичні зітхання - все це іронічне іносказання про звичаї людей, що розвивалося в стилі реалістичної сатири. Тому Гоголь, відчуваючи несправедливість суспільного устрою, його ворожість особистості, не тільки дав волю божевільному уявленню Поприщина, а подав карикатурну картину: спародіював у видіннях персонажа ту “нісенітницю”, яку щоденно можна знайти на сторінках офіціозної російської газети. Герой Гоголя немов викидає все те, що накопичувалося в ньому за багато років мовчання, І, очистившись, з’являється перед нами у фіналі.
Pages: 1 2
Збережи - » Літературні паралелі: Гофман і Гоголь: сміх із присмаком гіркоти . З'явився готовий твір.