Бержерак народився в збіднілій дворянській сім’ї. Батько Бержерака був адвокатом. Майбутній письменник учився в столичному коледжі Бове, що входив у Паризький університет. У коледжі він додав до свого теперішнього прізвища Савиньен «де Бержерак» (гасконская сім’я із цим прізвищем якийсь час володіла маєтком його батька). Закінчивши навчання (1637), він мріяв прилучитися до великосвітського суспільства, але разом з тим проводив час у тавернах у суспільстві молодих поетів

Кілька разів юнак брав участь у дуелях. Будучи позбавленим фінансової підтримки батька, Бержерак надійшов на військову службу, записавшись у королівську гвардію ( 1639-1641).

Він був відважним солдатом (мав прізвисько «Демон хоробрості»), був кілька разів поранений, однак незалежний характер і гостра мова перешкодили йому одержати прихильність начальства, тому й кар’єри він не зробив. Вийшовши у відставку й повернувшись у Париж, Бержерак знову зажив життям літературної богеми: намагався поліпшити свої справи картковою грою й одержав репутацію дуелянта, забіяку й скандаліста. Проте, життя Бержерака разом з тим була наповнена заняттями філософією (він відвідував лекції філософа П. Гассенди), науками, напруженою літературною роботою. В 1652 р. бедний, хворий і самотній поет знайшов собі заступника в особі герцога Д’арпажона.

Умер Бержерак у результаті нещасного випадку (з даху недобудованого будинку на нього впала балка) у віці 36 років. Літературна спадщина Сирано невелике. При житті Бержераку майже не вдавалося опублікувати свої добутки. З тих, що вийшли друком, здебільшого були поезії (сонети, рондо, бурлески), які друкувалися в збірниках інших поетів

Одним з перших значних творів Бержерака була комедія «Осміяний педант» («Lе Pedantjoue», 1646-1647), чи ледве не перша французька «комедія звичаїв». У ній сатирично зображена тодішня французька школа і її педагоги, зокрема під маскою «ученого дурня» із претензіями на вишукані салонні манери виведений директор коледжу Бове - абат Гранже. Деякі сцени із цієї комедії запозичив для своїх «Плутні Скапена» Ж. Б. Мольер.

Бержераку-Драматургові належить також классицистичная трагедія на давньоримську тему «Смерть Агрипини» («La Mortd’Agrippine», 1653). Головний герой п’єси - заколотний полководець і « солдат-філософ» Сіяний, котрий очолює заколот проти імператора Тиберия. Написана під час Фронди, трагедія яскраво відобразила деспотизм Тиберия, вона сповнена різких випадів проти церкви й духівництва («жерців»). Наприкінці 40-х років XVII ст. Бержерак взяв активну участь у русі Фронди. Як і інші письменники-фрондери, він писав «мазаринади» - віршовані памфлети проти кардинала Мазарини. Серед них: «Прогорілий державний міністр», «Безкорисливий газетяр», «Сучасна Сивилла», «Вірний радник», «Скарги трьох станів королеві-регентцу».

Правда, в 1651 р. Бержерак змінив своє відношення до Мазарини, пояснюючи його дії інтересами держави («Лист проти фрондерів»). До мазаринадам примикають «Листа» («Les lettres») - памфлети, у яких Бержерак піддав осуду й критиці політичних діячів, лікарів, педантів, духовних осіб і письменників. В 1654 р. «Листа» разом з «Осміяним педантом» і «Смертю Агрипини» увійшли в книгу Бержерака «Різні добутки» («Les ouvres diverses»). Посмертно, в 1657 році, була видана головна книга Сирано - «Інший світ, або Держави й імперії Місяця» (« L’autre Monde ou les Etats et les Empires de la Lune», 1647-1650). Це - утопічний роман, роман-подорож, один з перших науково-фантастичних романів у літературі. Серед його основних літературних джерел були «Утопія» Т. Мор, «Місто Сонця» Т. Кампанелли й «Людина на Місяці» Ф. Годвина

. Соціально-політичний порядок Місячної держави, відносини людей, їхні ідеали протилежні тим, які існують у Франції. Автор поєднує примхливу фантастику з науковими гіпотезами й відкриттями. Сатирично зображуючи жителів Місяця, Бержерак критикує суспільні недоліки свого часу, засуджує війни, мріє про соціальну рівність людей. В 1662 р. вийшло продовження «Держав Місяця» - незавершена книга «Держави й імперії Сонця» («Les Etats et Empires du Soleil»). У ній Бержерак розповідає про земні лиха й скитаниях, про ті жорстокі гоніння, які він випробував через свої передові погляди. Із цієї країни невігласів, фанатиків, тюремників і шпигунів птаха несуть автора у фантастичні країни - держави Сонця: царство живих дерев, держава мудрих птахів, країну філософів

Інтерес до фігури письменника відродився завдяки героїчній комедії е. Ростана «Сирано де Бержерак» (1897), у якій образ Бержерака був романтизований і навіть міфологізований. Творчість Бержерака вплинулася на подальший розвиток літератури: від «Мандрів Гулливера» Д. Свифта й «Микромегаса» Вольтера до науково-фантастичних романів ХІХ-ХХ ст.