ЛИСТ ТЕТЯНИ Й ЛИСТ ОНЄГІНА КОРОТКИЙ ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ. Здавалося б, що тут такого герої роману пишуть один одному листа? Здається, звичайна справа. Але це тільки на перший погляд

Листа ці, різко виділяючись із загального тексту пушкінського роману у віршах “Євгеній Онєгін”, дають деякі риси характерів героїв, і навіть сам автор поволі виділяє ці два листи: уважний читач відразу помітить, що тут уже немає строго організованої “онегинской строфи”, тут повна воля пушкінського вірша. Лист Тетяни до Онєгіна… Його писала юна повітова панянка (як відомо, по-французькому), імовірно, переступаючи через величезні моральні заборони, сама лякаючись несподіваної сили своїх почуттів: Я к вам пишу чого ж боле? Що я можу ще сказати?

Тепер, я знаю, від вас залежить Мене презреньем покарати… Уже в цих рядках вся Тетяна. Гордість її, її поняття про пристойності страждають від одного їй доводиться першої визнаватися в любові чоловікові

И в глибині душі Тетяна напевно була впевнена у взаємності. Вона припускає, що могла б бути щаслива з іншим, і в цьому припущенні є частка настільки невластивого їй кокетства; але відразу стрімкість почуттів у ній бере гору й вихлюпується:Іншої!.. Ні, нікому на світі Не віддала б серця я… Різкий, раптовий перехід на “ти” напевно випадковий, неусвідомлений. Чому?..

Тетяна тут і в наступних рядках гранично розкрита, абсолютно відверта. Вона викладає всі повністю, нічого не приховуючи, чесно й прямо. І ми читаємо такі, приміром, рядка:Уяви: я тут одна, Ніхто мене не розуміє, Розум мій знемагає, И мовчачи гинути я повинна. Отож що шукала вона в Онєгіні!..

Розуміння… Онєгін, з його світської негідної присыщенностью, здавався їй, юній сільській дівчинці, людиною незвичайним а виходить, здатним її зрозуміти. Але Тетяна сама усвідомлює жах свого вчинку, .аморального в очах світла ( але не в її власних!

), і пише:Кінчаю! Страшно перечесть… Соромом і страхом завмираю… Але мені порукою ваша честь, И сміло їй себе довіряю… Яка сила й простота в цих словах!..

И знову перехід на “ви”… Отямилася, спохватилася, пошкодувала про власну сміливу щирість (”страшно перечесть”), але ні єдиного слова не виправила. От вона Тетяна Ларіна, героїня роману. Онєгін не такий. До речі, не треба забувати, що Онєгін на початку роману й наприкінці його різні люди. all so ch. ru 2001 2005 Лист пише “другий Онєгін”, що змінився за час мандрівок, знову здатний любити

Як і Тетяна, він переступає через неписані закони суспільної моральності (пише любовний лист замужній дамі!): Передбачаю все: вас образить сумної таємниці пояснені?, Яке гірке презренье Ваш гордий погляд зобразить!..Тут не стрімкий юний порив Тетяни, а глибоке почуття зрілої людини

Розуміючи, що він може ушкодити репутації Тетяни, Онєгін ні в якій мері не ставить її під удар, нічого не просить: Ні, поминутно бачити вас, Усюди випливати за вами” Посмішку вуст, движенье око ловити закоханими очами, от і всі, про більший він не сміє сказати. Тепер це зовсім інша людина. Колишній Онєгін той самий, що дав таку строгу одповідь Тетяні в парку не зміг би повністю підкоритися такому почуттю, не зміг би так любити. А цей може: И, зарыдав у ваших ніг, Вилити благання, признанья, пені, Всі, усе, що виразити б міг, А тим часом удаваним хладом Озброювати й мовлення й дурниця… Онєгін не Тетяна

Він не може (і не сміє, і не має права!) виразити інакше свою любов. Він змушений причинятися. І в підсумку герой визнає себе переможеним: Але так і бути: я сам собі Противитися не в силах боле; Усе вирішено: Я в вашій волі И віддаюся моїй долі

Помітимо, що тут майже дослівне повторення листа Тетяни: “Усе вирішено: Я в вашій волі”, пише Онєгін, а вона: “Тепер, я знаю, від вас залежить…”.Бути “у чужій волі”, залежати від когось і щастя й нещастя одночасно. Пушкіна любить своїх героїв, але не жалує їх вони повинні пройти складний і тернистий шлях вдача-ственного вдосконалювання, і два листи, таких близьких за змістом і таких різних по ньнього ви-ражению, етапи цього складного шляху