Лірика в поезії В. В.Маяковського Сидять старі. 6ороды - віники, кожний хитр: землю попашет - попише вірші. ‘ В. Маяковекий Чомусь Маяковського прийнято вважати поетом політичного, агітаційного й сатиричного плану. Хоча, як мені здається, він виконував пропагандистську й агітаційну діяльність як поденщину, як обов’язкову й нудну роботу. Звичайно ж, він щиро вірив тому, про що писав. І писав здорово: Але раптом, начебто опіком рот скривило панові, це пан чиновник бере мою червоношкіру паспортину.

Беріг, як бомбу, берет, як їжака, як бритву обоюд6гостру, бере, як гримучу, у двадцять жал змієві двухметроворостую. Можна зрозуміти гордість власника паспорта молодої держави. На жаль, нині ми не завжди випробовуємо це почуття. Але в душі Маяковський напевно нудьгував по тонкій, щиросердечній ліриці

Навіть у поемі “Добре”, наскрізь перейнятої оспівуванням комуністичних успіхів, він не втримується від теплих поетичних фраз. Промерзнув у кімнаті із приютившими його Лилей і Осей Брик і псом Щеником, він просунутий на Ярославський вокзал за дровами й all so ch. ru 2001 2005 привозить їх на санках додому: Лише лежачи в таку от гололедь, зубами разом пролязгав - зрозумієш: не можна на людей жалувати ні ковдра, ні пещення. А ледве далі - зовсім мило й ніжно. Особливо якщо врахувати той голод у Росії, про яке він пишеться

Не додому, не на суп, а до улюбленого в гості дві морквини несу за зелений хвостик. Я багато дарував цукерок так букетів, але більше всіх дорогих дарунків я пам’ятаю моркву дорогоцінну цю й полполена березових дров. В одному з ранніх віршів у Маяковського є прекрасна й Нестандартна в стилістичному змісті замальовка: Кінь, не треба! Кінь, слухайте!

Чого ви думаєте, що ви їх плоше? Дурненька, всі ми небагато коня. Кожний з нас по-своєму кінь

Може, стара й не мала потребу в няньці. Може, і думка їй моя здалася пішла. Тільки кінь рвонувся, устала на ноги. І пішла, хвостом помахуючи. Руда дитина!

Прийшла весела, стала в стійло. І всі їй здавалося: вона - лоша…. Бачення тонкої й жалісливої людини. Любов, висловлена в трохи алегоричній формі

Але є й більше конкретні висловлення: Прийду в чотири, сказала Марія. Вісім, дев’ять, десять…. Увійшла ти, різка, як “нате!

“, муча рукавички замш, сказала: - Знаєте, я виходжу заміж. - Що ж, виходите. Нічого. Покреплюсь. Бачите - спокійний як! Як пульс небіжчика

Колись Маяковський начебто б у жарт сказав, що він не мужик, а хмара в штанях. Потім з’явилася прекрасна поема під такою назвою. З’явилися й криваві, оголені почуття: Мене зараз довідатися не могли 6ы: жилава громадина стогне, корчиться. Що може хотітися отакій брилі?

А брилі багато чого хочеться! Втім, він і сам говорив про себе: …Мене любити вчили Вбутырках.

Що мені туга про Булонском ліс?! …Нести не можу - і несу свою ношу, Хочу неї кинути - і знаю, не кину! …Взяла, відібрала серце й просто пішла грати - як дівчинка мячиком. …Так я до тебе вертаюся, - хіба, до ті6е йдучи, не йду додому я?! Не змиють любов ні сварки, ні версти

Продумана, вивірена, перевірена. Пройду, любовищу мою волочачи. У якій ночі маревної, недужной, якими Голиафами я зачатий - такий великий і такий непотрібний? По суті, у поета майже не було дитинства

Раннє дорослішання, захоплення марксистською філософією, в’язниця… Але кожний теперішній поет небагато дитина. Страшне в мене горі

Імовірно - лисію сну, Ви розумієте, незабаром У РСФСР прийде весна. Так, Маяковський намагається жартувати над своїми почуттями. Але вони однаково прориваються крізь іронію: Треба прийняти якісь міри

Ну, не знаю що, - наприклад: вибрати день самий синій, і щоб на вулицях усміхнені міліціонери всім у цей день роздавали апельсини. Якщо це дорого - можна вибрати дешевше, простіше. Наприклад: щоб старі, безробітні, що не вчиться дітвора в 12 годин щодня збиралися на Радянській площі, триразово кричали 6: ура! ура! ура! Від усього цього поет з гіркотою відмовляється. Він сам себе призиває в армію 6орцов за кращий світ, розмінює талант на дешеві агітки й масштабні політичні поеми. Замість “А ви ноктюрн зіграти міг- чи б на флейті ринв?..

” з’являється: “Їли ананаси, рябчиків жуй, день твій останній приходить, буржуй”. Він говорить про свій вибір відкрито: Я, асенізатор і водовоз революцією мобілізован і покликаний, пішов на фронт із панських садоводств поезії - баби примхливої. І все-таки, як він ні “упокорював себе, стаючи на горло власної пісні”, струмочками живої води просочується лірика щирих почуттів у нарочито грубуваті віршах

…Я чую мій, мій власний голос. Мені лабети дірявить голосу ніж. Мій власний голос - він молить, він проситься: - Володимира! Зупинися! Не покинь! Навіщо ти тоді не дозволив мені кинутися!

З розмаху серце розбити про быки? Сім років я коштую. Я дивлюся в ці води, до поруч прикручений канатами рядків. Сім років з мене око ці води не зводять. Коли ж, коли ж рятування строк?

Я бігав від заклику роззявлених вікон, люблячи тікав. Пускай однобоко, Нехай лише віршем, лише кроками нічними - строчиш, і стають душі рядковими, і любиш віршем, а в прозі німію. Ну от, не можу сказати, не вмію. Але де улюблена, де моя мила

де - у пісні! - любові моєї змінив я? Тут кожний звук, щоб зізнатися, щоб кликнути. А тільки з пісні - слово не викинути И вже десь у кроці від фатального кінця Маяковський пише: Я не знаю, чи буду зрозумілий своєю країною? А не буду зрозумілий, ну що ж… Над своєю країною пройду стороною, як проходить осінній дощ

Постріл ще не пролунав, але в цьому чотиривірші вже відчувається гіркий подих смерті. Найстрашніше розчарування для поета - це розчарування в самому собі, у тім, що, уставши “на горло власної пісні”, ти й сама справа цю пісню задушив. Навіщо?

В ім’я чого? Помилкових ідеалів брехливої партії й кривавих вождів?! Поет живий і понині, оскільки живі його численні збірники

Понині збираються люди в пам’ятника Маяковському, декламують його й свої вірші - це традиція. Але цей пам’ятник не тільки поетові, але й тому, що він - жертва, одна з багатомільйонних жертв несправедливого ладу й несправедливих правителів

Збережи - » Лірика в поезії В. В. Маяковського . З'явився готовий твір.