Лірика Йосипа Бродського

Може бути, я вже не заплачу, Але не бачити б мені на землі Золоте клеймо невдачі На ще безтурботному чолі. А. А.Ахматова Подання про удачу поета в Ганни Ахматової було неординарним. Коли вона довідалася про суд над Бродс-Кім, про образливе обвинувачення в дармоїдстві й при-говорі – 5 років в’язниці – вона викликнула: «Яку био-графию роблять юнакові!» У перекрученому світі советско-го Зазеркалья благополуччя викликало підозру в не-знаючих, презирство в знаючих. Пішовши в 15 років зі шко-лы, Бродський прийшов на завод, був фрезерувальником

До заводу примикали Хрести – знаменита пітерська в’язниця, у якій пізніше сидів «підслідний Брід-Ский». В’язниця, висилка, «отеческие покарання у воспи-тательных цілях»… Що міг відповісти Бродський государ-ству?

«Чому ти не працюєш чесно?» – «Я працюю. Я пишу вірші».

Бродський не автобиографичен у творах. Факти, події наростають на ту основу, у якій непостижи-мым образом цельно й незалежно живе його індивідові-альность, його душу. Він «відстороняється» від системи, до-торая ламала більшість. Він не бореться, він іде, «не снисходя» до принизливої штовханини

Ідучи від го-сударства, він поринає в культуру. Мова – його хліб, повітря, вода. Російська мова – і Питер: Я хотів би жити, Фортунатус, у місті, де ріка Витикалося з-під мосту, як з рукава – рука И що вона впадала в затоку, розчепіривши пальці, Як Шопен, нікому не показав кулака… Бродський – другий російський поет, що побачив у Петер-Бурге не ріку, а ріки, дельту. Першим була

Ахматова. Бродський дивно вільно звертається з поэти-ческими розмірами, дуже любить розривати предложе-ния, іронічно й зненацька наголошуючи на сло-вах, що начебто не несуть основного значеннєвого навантаження: Полудень у кімнаті. Той спокій, Коли наяву, як у Сні, поворухнувши рукою, Не змінити нічого. Але він наскрізь ритмічний, ритм його сухий і чіткий, як метроном

Бродський безцеремонний із простором, але всі його вірші – організація й наповнення змістом вре-мени, це жах і насолода, і азарт війни, і мудра смиренність перед тим, чим не можна опанувати й чому невіз-можна здатися: «Мені однаково – де, має сенс – коли». Був час, поки «де мало гостроту новизни або гостроту ностальгії: Ні країни, ні цвинтаря Не хочу вибирати, На Васильевский острів Я прийду вмирати. Але послідовність простору, його площина, що марне прагне до вертикалі, побеждается обсяг-ностью часу. Бродський – поет не стільки емоцій, скільки думок

Від його віршів відчуття несплячої, не зупиняю-щейся думки. Він дійсно живе не де, а коли. І хоча в його віршах Древній Рим виникає не рідше, ніж радянський Ленінград або Америка, «коли» Бродс-Кого завжди сучасно, сиюминутно. Він іде в про-шлое, щоб ще раз знайти сьогодення

Так, в «Листах римському другові», що мають підзаголовок «З Марциала», шумить Чорне море, що зв’язує засланця Ови-Дия Назона й вигнанця Бродського десь у вічності, з якої заручені всі поети, як венеціанські дожі – з Адріатикою: Нині легковажно, і хвилі з перехлестом. Незабаром осінь. Усе зміниться в окрузі. Зміна фарб цих трогательней, Постум, Чим убрання зміна в подруги. Людина, що пожила у двох гігантських імперіях, згідно посміхається римлянинові: Якщо випало в імперії народитися, Краще жити в глухій провінції в морячи

У просторі існує мертва матерія. У вре-мени вона живе: Четвер. Сьогодні стілець був не при справах. Він не перемістився. © Алл Соч. РУ 2005 Ні на крок. Ніхто на ньому сьогодні не сидів, Не рухав, не накидав піджак. Стілець напружує весь свій силует

Тепло; годинники показують шість. Все виглядає, начебто його ні, Тоді як він у дійсності є! Окрема тема – Бродський і християнство. Її не можна стосуватися мимохіть, поверхово.

Вражає на-пряженное, дуже особисте переживання поетом библей-ских і євангельських сюжетів: жертвопринесення Ав-Раама, Стрітення, але особливо наполегливо повторює-ся – Віфлеєм, Різдво: У Різдво всі небагато волхви. Біля булочної – сльота й тиснява. Через банку турецької халви Роблять облогу прилавка…

Богатые волхви принесли чудесні дарунки дитині, що спить у яслах. Бідні пітерські волхви несуть слу-чайні дарунки своїм дитинам. Що загального?

…дивишся в небо – і бачиш: зірка. Бродський не повернувся на Васильевский. «Де» оказа-лось несуттєвим. Він повернувся вчасно, у наше «коли».

Тому що «як співрозмовник книга бо-леї надійна, чим приятель або кохана», як ска-зал він у нобелівській лекції. У ній же він назвав тих, чиєю «сумою я здаюся собі – але завжди меншої, чим кожна з них окремо». Це п’ять імен. Три – при-належать російським поетам: Осип Мандельштам, Марина Цветаева, Ганна Ахматова. Рядками Ахматової, благо-словившей Бродського на високу удачу, хочеться закон-чить твір: Іржавіє золото й зотліває сталь, Кришиться мармур

До смерті все готово. Усього прочнее на землі – сум. І долговечней – царствене слово

Збережи - » Лірика Йосипа Бродського . З'явився готовий твір.

Лірика Йосипа Бродського





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.