Ліричний герой Ф. И. Тютчева й А. А. Фета

Тютчев і Фет, що обумовили розвиток російської поезії другої половини XIX століття, увійшли в літературу як поети “чистого мистецтва”, що виражають у своїй творчості романтичне розуміння духовного життя людини й природи. Продовжуючи традиції російських письменників-романтиків першої половини XIX століття (Жуковського й раннього Пушкіна) і німецької романтичної культури, їхня лірика була присвячена філолофсько-психологічним проблемам. Відмінною рисою лірики цих двох поетів з’явилося те, що вона характеризувалася глибиною аналізу щиросердечних переживань людини. Так, складний внутрішній мир ліричних героїв &copy A L L S o c h. r u Тютчева й Фета багато в чому схожий. Ліричний герой це образ того героя в ліричному добутку, переживання, думки й почуття якого відбиті в ньому. Він аж ніяк не ідентичний образу автора, хоча й відбиває його особисті переживання, пов’язані з тими або іншими подіями його життя, з його відношенням до природи, суспільній діяльності, людям

Своєрідність світовідчування, світорозуміння поета, його інтереси, особливості характеру знаходять відповідне вираження у формі, у стилі його добутків. Ліричний герой відбиває ті або інші характерні риси людей свого часу, свого класу, впливаючи на формування духовного миру читача. Як у поезії Фета, так і Тютчева, природа з’єднує два плани: .зовні пейзажний і внутрішньо психологічний

Ці паралелі виявляються взаємозалежними: опис органічного миру плавно переходить в опис внутрішнього миру ліричного героя. Традиційним для російської літератури є ототожнення картин природи з певними настроями людської душі. Цей прийом образного паралелізму широко використовували Жуковський, Пушкін, Лермонтов

Цю же традицію продовжили Фет і Тютчев. Так, Тютчев застосовує прийом уособлення природи, що необхідний поетові, щоб показати нерозривний зв’язок органічного миру з життям людини. Часто його вірші про природу містять роздуму про долю людини

Пейзажна лірика Тютчева здобуває філософський зміст. Для Тютчева природа загадковий співрозмовник і постійний супутник у житті, що розуміє його краще всіх. У вірші “Про що ти виєш, ветр нічний?” (початок 30-х років) ліричний герой звертається до миру природи, розмовляє з ним, вступає в діалог, що зовні має форму монологу: Зрозумілим серцю мовою Повторюєш про незрозуміле борошно И риєш і підриваєш у ньому Часом шалені звуки!..

У Тютчева ні “мертвої природи” вона завжди повна рухи, на перший погляд непомітного, але насправді безперервного, вічного. Органічний мир Тютчева завжди багатоликий і різноманітний. Він представлений в 364 постійній динаміці, у перехідних станах: від зими до весни, від літа до осені, від дня до ночі: Тіні сизі змішали, Колір поблекнул, звук заснув Життя, движенья розв’язалися В сутінок хиткий, у далекий гул… (“Тіні сизі змішали”, 1835) Цей час доби переживається поетом як “година туги невимовної”.

Проявляється бажання ліричного героя злитися з миром вічності: “Усе в мені і я у всім”. Життя природи наповнює внутрішній мир людини: звертання до джерел органічного миру повинне переродити вся істота ліричного героя, а вес тлінне й минуще піти на другий план. Прийом образного паралелізму зустрічається й у Фета.

Причому найчастіше він використовується в схованій формі, опираючись, насамперед, на асоціативні зв’язки, а не на відкрите зіставлення природи й людської душі. Досить цікаво використовується цей прийом у вірші “Шепіт, боязке дыханье…” (1850), що побудовано на одних іменниках і прикметниках, без єдиного дієслова. Коми й знак оклику теж передають пишнота й напруга моменту з реалістичною конкретністю

Цей вірш створює крапковий образ, що при близькому розгляді дає хаос, “ряд чарівних змін”, а на відстані – точну картину. Фет, як імпресіоніст, засновує свою поезію, і, зокрема, опис любовних переживань і спогадів, на безпосередній фіксації своїх суб’єктивних спостережень і вражень. Згущення, але не змішання барвистих мазків надає опису любовних переживань гостроту й створює граничну чіткість образа улюбленої

Природа у вірші з’являється учасницею життя закоханих, допомагає зрозуміти їхні почуття, надаючи їм особливу поетичність, таємничість і теплоту. Однак побачення й природа описані не просто як два паралельних мири миру людських почуттів і природного життя. Новаторством у вірші з’явилося те, що й природа, і побачення показані рядом уривчастих побачень, зв’язати які в єдину картину повинен сам читач. У фіналі вірша портрет коханої й пейзаж зливаються воєдино: мир природи й мир людських почуттів виявляються нерозривно зв’язаними

Однак у зображенні природи в Тютчева й Фета є й глибоке розходження, що було обумовлено насамперед розходженням поетичних темпераментів цих авторів. Тютчев – поет-філософ. Саме з його ім’ям зв’язаний плин філософського романтизму, що прийшло в Росію з германської літератури. І у своїх віршах Тютчев прагне зрозуміти природу, включивши її е систему філософських поглядів, перетворивши в частину свого внутрішнього миру

Цим прагненням умістити природу в рамки людської свідомості була продиктована пристрасть Тютчева до уособлення. Так, у вірші “Весняні води” струмки “біжать і блищать і говорять”. Однак прагнення зрозуміти, осмислити природу приводить ліричного героя до того, що він почуває себе відірваним від її; тому в багатьох віршах Тютчева так яскраво звучить прагнення розчинитися в природі, “злитися з позамежним” (“Про що ви виєш, ветр нічний?”). У більше пізньому вірші “Тіні сизі змішали…” це бажання проступає ще більш явно: Сутінок тихий, сутінок сонний, Лийся в глиб моєї душі, Тихий, темний, запашний, Усе залий і утеши

Так, спроба розгадати таємницю природи приводить ліричного героя до загибелі. Про це поет пише в одному зі своїх чотиривіршів: Природа сфінкс. І тим вона верней Своєю пробою губить людини, Що, може статися, ніякий від століття Загадки немає й не було в їй. У пізній ліриці Тютчев усвідомлює, що людина є створенням природи, її вимислом. Природа бачиться йому як хаос, що вселяє поетові страх. Над нею не владний розум, і тому в багатьох віршах Тютчева з’являється антитеза вічності світобудови й скороминущості людського буття

Зовсім інші відносини із природою в ліричного героя Фета. Він не прагне “піднятися” над природою, аналізувати неї з позиції розуму. Ліричний герой відчуває себе органічною частиною природи

У віршах Фета передається почуттєве сприйняття миру. Саме безпосередність вражень відрізняє творчість Фета. Для Фета природа є природним середовищем. У вірші “Сіяла ніч, місяцем був повний сад…” (1877) єдність людських і природних сил відчувається найбільше ясно: Сіяла ніч. Місяцем був повний сад, лежали Промені в наших ніг у вітальні без вогнів

Рояль був весь розкритий, і струни в ньому тремтіли, Як і серця в нас за песнею твоєї. Тема природи в цих двох поетів пов’язана з темою любові, завдяки якій також розкривається характер ліричного героя. Однієї з головних особливостей тютчевской і фетовской лірики було те, що в основі її лежав мир духовних переживань люблячої людини. Любов у розумінні цих поетів глибоке стихійне почуття, що наповнює вся істота людини

Для ліричного героя Тютчева характерне сприйняття любові як страсті. У вірші “Я очі знав, про, ці очі!” це реалізується в словесних повторах (“жагучої ночі”, “страсті глибина”). Для Тютчева мінути любові “дивовижні мгновенья”, які превносять у життя зміст (“У незбагненному моєму погляді, життя обнажающем до дна…”). У цього поета життя рівняється з “часом золотим”, коли “життя заговорило знову” (“К. В.”, 1870).

Для ліричного героя Тютчева любов дарунок, посланий понад, і деяка магічна сила. Це можна зрозуміти з опису образа коханій. У вірші “Я очі знав, про, ці очі!” важливі емоції не ліричного героя, а внутрішній мир улюбленої

Її портрет є відбиттям духовних переживань. Дихав він (погляд) смутний, поглиблений, У тіні вій її густий, Як наслажденье, стомлений И, як страданье, фатальний. Зовнішній вигляд ліричної героїні показаний не як реально достовірний, а таким, яким його сприймав сам герой

Конкретною деталлю портрета є лише вії, для опису ж погляду коханій використовуються прикметники, що передають почуття ліричного героя. Таким чином, портрет коханої є психологічним. Для лірики Фета була характерно наявність паралелей між явищами природи й любовних переживань (“Шепіт, боязке дыханье…”). 366 У вірші “Сіяла ніч. Місяцем був повний сад…” пейзаж плавно переходить в опис образа коханій: “Ти співала до зорі, у сльозах знемагаючи, що ти одна любов, що немає любові інший”.

Так, любов наповнює життя ліричного героя змістом: “ти одне все життя”, “ти одна- любов”. Всі хвилювання, у порівнянні із цим почуттям, вуж не настільки значимі: …немає образ долі й серця пекучого борошна, А життя немає кінця, і мети немає інший, Як тільки вірувати в ридаючі звуки, Тебе любити, обійняти й плакати над тобою!

Pages: 1 2

Збережи - » Ліричний герой Ф. И. Тютчева й А. А. Фета . З'явився готовий твір.

Ліричний герой Ф. И. Тютчева й А. А. Фета





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.